Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця
- Автор: Ильченко Александр Елисеевич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4848-6
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця». Краткое содержание книги:
— Та хто ж там такий?
— Та я ж, Хома твій.
— Мій Хома — дома…
— Оце лихо!
Що тут казати…
Дай, дума, піду до кума, до Петра, та попрошу його: хай мене до хати до моєї доведе.
От і пішов.
Приступає до хати кума Петра та й кричить:
— Куме, здоров був!
— Здоров! — одвічає спросоння кум. — А хто ти такий?
— Хома, кум твій!
— А-а, то це ти, Хомо?
— Я, куме.
— Чого ж це ти вночі тиняєшся?
— Та чого! Вийшов я з хати, та й заблудив, та й тепер ось ніяк не знайду свого двору, то ось і прийшов, щоб ти поміг моєму лихові: вийди-но, спасибі тобі, та й доведи мене до моєї хати…
Той кум Петро вийшов. Дивиться на Хому, а той зовсім роздягнений, та ще й без штанів.
— То це ти, куме, босий?
— Та босий…
— Ще й у самій сорочці!
— У самій сорочці…
— А-а, лишенько! Та ти ж отак замерзнеш, поки я тебе доведу.
— Що ж мені робити!
— А от що: сідай мерщій на мене, я тебе довезу.
— Ну й ну!
Сів ото Хома на кума Петра та й поїхали.
Добрались вони до Хоминої хати.
Кум Петро зараз під вікно та й гука:
— Кумо! Здоров була!
— Здоров був! А що ти таке єсть?
— Я — Петро, кум твій.
— Чого ж тобі треба, куме?
— Та чого! Візьми свого Хому, а то замерзне.
— Що ти, куме! Хома — дома, ось під боком лежить. Озвись-но, Хомо!
— Хто там такий? — гукнув полюбовник на такий самий голос, як голос Хоми.
Слуха Петро, так-таки, як єсть, голос Хоми.
— А що ж це воно таке сидить на мені?
— Та то ж, куме, сатана! Ось полапай його: якщо волохате, так то — небезпремінно сатана!
Лапнув кум, аж воно — волохате.
Як кинеться ж тоді Петро од вікна, як хокне з себе в сніг того Хому та й давай утікать.
Зоставсь уп’ять Хома — босий, у самій сорочці, на морозі…
… І замовк на хвильку Омелян Глек, бо ж люди реготали, забуваючи про царську заборону сміятися.
Трішки помовчавши, Омелечко провадив свою кумедну казку далі:
— Отож зоставсь уп’ять Хома — в самій сорочці… на морозі. босий.
Стояв-стояв та й пішов у хлів.
А в хліві в них лежав бугай.
Підібравсь Хома під бугая й заснув.
Ото чуть стало розвиднятись, жінка вже й випустила з хати полюбовника, а сама пішла до двору та й тужить:
— Голівонько ж моя, бідная! Голівонько ж моя, безщасная! Нема ж мого хазяїна та нема ж мого порадничка!
А Хома й виступає з хліва.
— Де це ти був?!
— Хіба ж ти не знаєш — де?! Я вчора до тебе стукав-стукав, а ти…
— Бог з тобою! Я, тебе шукаючи, цілу ніч вибігала — і на двір, і по задвірках, і по вулицях. А тебе наче злидень злизав!
— Чудасія! Я цілісіньку ніч простукав під вікном. А ти одне: «Мій Хома — дома, ось під боком лежить!» — то я й пішов у хлів, підгорнувсь до рябого бугая та й заснув…
— Що це ти кажеш?
— А що хіба?
— То ти під бугаєм ночував?
— Під бугаєм.
— Ах ти ж скажений собако! Що ж це ти наробив?!
— Та що ж я там такого наробив?
— А те, що ти тепер — тільний, от що!
І давай його лаяти та приговорювати:
— Побила б тебе лиха година та нещаслива! Ти ж тепер будеш телитися!.. Ну, от же що я тобі скажу: іди ти в яку-небудь чужу сторону, куди хочеш іди, там і телись! А в нашому селі й слави не набирайся!
Та й знову давай тужити…
— Грець же твоєму батькові! — вилаявся нарешті бідолашний Хома. — Я й піду на чужу сторону, аби б тільки не лаялась…
От і зібравсь Хома.
Взяв мішечок, хліба в мішечок та й пішов до якогось чужого села телитися.
Іде собі та й іде, та все полем і ярами, щоб страму не набиратися, аж гульк — на дорозі лежить шматок чоловічого тіла: вовки перехожого розірвали, — голова віддалік, рук і зовсім нема, а ноги в чоботях, заморожені.
Дивиться Хома на чоботи: добрі!
Дай, думає, візьму собі, вони здадуться.
Узяв тії ноги з чобітьми та й пішов далі.
Приходить він до якогось там села та й давай проситися в людей ночувати, бо ж було, бач, уже надвечір.
Упросився до одного дядька.
Бачать хазяїн та хазяйка, що він кріпко намерзся, та й кажуть:
— Лізь, чоловіче, на піч, обігрійся.
Хома поліз на піч та й, не довго думавши, захріп.
А тим хазяям Бог дав уночі радість: корівка отелилася, а мороз був сильний, телятко і обмерзло, от вони його внесли та й поклали на піч, як єсть побіля Хоминого боку. А Хома собі спить і не чує, що біля нього лежить теля.
Прокинувся він глупої ночі, лап! — аж біля нього телятко.