Твори в 4-х томах. Том 2

Дороті. Ні, комір зіпсовано. А я погано розмовляю по-іспанському й не можу нічого втовкмачити цьому йолопові хутровику. Він справжнісінький йолоп.

Чути, як хтось наближається коридором. Це Ф і л і п. Він відчиняє двері номера 110 і роззирається довкола. Знімає шкіряне пальто і жбурляє його на ліжко, потім кидає берет на вішалку в кутку. Берет падає на підлогу. Філіп сідає в одне з крісел у кретоновому чохлі і роззувається. Чоботи, навколо яких утворюється калюжа, залишає посеред кімнати й підходить до ліжка. Бере пальто з ліжка й кидає абияк на крісло. Потім лягає на ліжко, витягає подушки з-під покривала, кладе їх одну на одну під голову і вмикає світло. Рукою навпомацки відчиняє стулки дверцят тумбочки, дістає пляшку віскі, наливає трохи в склянку, якою була акуратно накрита шийка графина з водою, і додає в склянку води. Тримаючи склянку в лівій руці, правою тягнеться до етажерки по книжку. З хвилину лежить тихо, потім знизує плечима й совається, бо йому щось заважає. Врешті-решт витягає з-під спини — з-за пояса — пістолет і кладе його напохваті на покривало. Піднімає коліна, робить перший ковток і починає

читати.

Дороті (з сусідньої кімнати). Філіпе, Філіпе, любий! Філіп. Що?

Дороті. Зайди до мене.

Філіп. Ні, люба.

Дороті. Я покажу тобі щось.

Філіп (читаючи). А ти принеси сюди.

Д о р о т і. Добре любий. (Ще раз швидко оглядає себе в дзеркалі).

Вона напрочуд гарна в цій пелерині, комір яко! анітрохи не зіпсований. Вона заходить до кімнати гордовитою ходою й плавно, картинно кружляє, хизуючись, як манекенниця під час демонстрації мод.

Ф і л і п. Звідки це в тебе?

Д о р о т і. Купила, любий.

Ф і л і п. За які гроші?

Д о р о т і. За песети.

Ф і л і п (холодно). Чудово, чудово.

Д о р о т і. Тобі не подобається?

Філіп (усе ще не зводячи очей з пелерини). Чудово, чудово.

Д о р о т і. Що з тобою, Філіпе?

Філіп. Нічого.

Дороті. Ти хочеш, щоб я взагалі відмовилася від гарних речей?

Філіп. Це твоя особиста справа.

Дороті. Але ж, любий, це коштує зовсім дешево — тисячу двісті песет за шкурку.

Філіп. Це платня бійця Інтербригади за сто двадцять днів. Інакше кажучи — за чотири місяці. А я ще не знаю випадку, щоб хтось пробув чотири місяці на фронті й не був поранений чи вбитий.

Дороті. Але, Філіпе, до чого тут Інтербригади? Я купила песети в Парижі за долари — по п'ятдесят песет за долар.

Філіп (холодно). Он як?

Дороті. Так, любий. І чому я не маю права купити чорнобурку, коли мені хочеться? Хтось же мусить їх купувати — для цього вони, зрештою, існують. І шкурка, виходить, коштує мені менше, як двадцять два долари.

Філіп. Аж не віриться, правда? І скільки ж тут шкурок?

Дороті. Дванадцять. Ну, не гнівайся, Філіпе.

Філіп. Я бачу, ти непогано наживаєшся на війні. Як ти провезла свої песети?

Дороті. В бляшанці з присипкою «Таїна».

Філіп. «Таїна», авжеж, «Таїна». Цілком підходяща назва. І що ж — перестали ці гроші пахнути після присипки?

Дороті. Філіпе, я не знала, що ти такий совісний!