Твори в 4-х томах. Том 2

Філіп. Спитай у неї.

Макс. Мабуть, доведеться.

Філіп. Хіба я погано працюю? Хтось скаржився на мою роботу?

Макс. Досі — ні.

Філіп. А тепер хто скаржиться?

М а к с. Я.

Філіп. Он як?

Макс. Так. Ми мали зустрітись у Чікоте. Я знаю: якщо тебе там нема, офіціант передасть мені від тебе записку. Я приходжу до Чікоте вчасно. Тебе там нема. Записки теж нема. Я приходжу сюди й застаю тебе в обіймах із ‘ner ganzen Menagerie [95] чорно-бурих лисиць.

Філіп. А тобі ніколи такого не хочеться?

Макс. Ще й як хочеться. Весь час.

Філіп. І що ж ти робиш?

Макс. Іноді, коли маю вільну годинку й коли не дуже втомлений, я знаходжу таку, що погоджується провести цю годинку зі мною, не дивлячись на мене.

Філіп. і тобі весь час цього хочеться?

Макс. Я дуже люблю жінок. Я не святий.

Філіп. Але ж бувають і святі.

Макс. Так. І не святі теж бувають. Та тільки я весь час зайнятий. Але годі про це. Сьогодні ми знову підемо туди.

Філіп. Гаразд.

Макс. Ти хочеш іти?

Філіп. Слухай, може, ти сто разів правий щодо дівчини, але навіщо ж ображати мене. Для мене робота важить не менше, ніж для тебе.

Макс. Ти можеш поручитися за цю дівчину?

Філіп. Цілком і повністю. Може, це й заважає мені, і, як ти кажеш, відбирає в мене час і таке інше, але за неї можеш бути спокійний.

Макс. Справді? Знаєш, я ніколи не бачив стільки лисиць.

Філіп. Вона, звісно, дурна і таке інше, але я спокійний за ке'і, як за самого себе.

М а к с. А за себе ти ще спокійний?

Ф і л і п. Та начебто. А воно видно, коли хтось за себе неспокійний?

М а к с. Ще б пак.

Філіп. Зараз подивимось. (Стає перед дзеркалом і зневажливо дивиться на себе).

Макс (дивиться на нього й дедалі ширше всміхається. Потім киває головою). Я за тебе спокійний.

Філіп. Коли хочеш, зайди до неї і розпитай, хто вона й звідки.

Макс. Ні, не треба.

Філіп. Вона нічим не відрізняється від більшості американських дівчат, що, призбиравши трохи грошей, приїздять до Європи. Всі вони однакові. Літні шкільні табори, коледж, більший чи менший достаток у родині — тепер частіше менший, аніж більший, — хлопці, побачення, аборти, рожеві мрії і нарешті одруження і власна домівка або власна домівка без одруження. Хто відкриває крамничку, хто наймається продавщицею, є такі, що пишуть, чи займаються музикою, або йдуть на сцену чи в кіно. У них є якась організація, Ліга молоді, працюють там, здається, тільки незаймані дівчата. І все — для загального добра. Ця пише. І досить добре, коли їй не ліньки. Розпитай її сам, коли хочеш. Але повір, усе це дуже нудно.

Макс. Мене це не обходить.

Філіп. Мені здалося, що обходить.

Макс. Ні. Я подумав — і полишаю все це на тебе.

Філіп. Що саме?

Макс. Все, щодо цієї дівчини. Роби, як знаєш.

Філіп. Чи не занадто ти мені довіряєш?

Макс. Я довіряю тобі.

Філіп (з гіркотою). І даремно. Іноді я відчуваю, що все це мені набридло. Вся ця клята робота. Остогидла до чортів.

Макс. Розумію.

Філіп. Авжеж, розумієш. І зараз почнеш заспокоювати мене. А я знаю, що кілька днів тому вбив отого хлопчину Віл-кінсона. Через звичайнісіньку недбалість. І не кажи мені, що я не винен.