Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
Петра. Так. Вони наші вороги.
Дороті. Вони жахливі люди!
Петра. Так, сеньйорито.
Дороті. А що ж ми будемо робити без монтера?
Петра. Завтра знайдемо іншого. Але сьогодні викликати вже пізно. Може, сеньйорито, якби ви не вмикали всю електрику водночас, то й пробки у вас не перегорали б. Залиште тільки одну якусь лампочку.
Дороті (Вимикає всі лампи, крім тієї, що на бильці ліжка). Так я не бачу навіть, що в мене там вариться. А втім, може, воно і краще. На бляшанці не було написано, в якому вигляді його їсти — холодному чи гарячому. Певно, вийде щось гидке!
Петра. А що ви варите, сеньйорито?
Дороті. Не знаю, Петро. Бляшанка була без етикетки.
Петра (зазираючи в каструлю). Схоже на кролика.
Дороті. Те, що схоже на кролика, називають котом. Тільки навіщо ото робити з кота консерви й посилати сюди аж з Парижа? Щоправда, можливо, вони приготували це в Барселоні, потім відправили морем до Парижа, а звідти приставили літаком сюди. Так, по-вашому, це котятина, Петро?
Петра. Якщо воно з Барселони, то може бути що завгодно.
Дороті. Ох, мені вже набридло морочитися. Візьміть та доваріть самі, Петро!
Петра. Гаразд, сеньйорито. А що додати сюди?
Дороті (бере книжку, підходить до ліжка й лягає). Та що хочете. Відкрийте першу-ліпшу бляшанку.
Петра. Це для містера Філіпа?
Дороті. Якщо він прийде.
Петра. Містерові Філіпу не сподобається перше-ліпше. З містером Філіпом треба бути уважною. Якось він уже кинув на підлогу тацю із сніданком.
Дороті. А чому, Петро?
Петра. Щось прочитав у газеті.
Дороті. Певно, виступ їдена. Він ненавидить їдена.
Петра. Все одно, то було негарно. Я сказала йому, що він не має права. No hay derecho, сказала я йому.
Дороті. А він що на те?
Петра. Допоміг мені все підібрати, а потім ляснув мене ось по цьому місцю, коли я стояла, нахилившись. Сеньйорито, мені не подобається, що він у сусідній кімнаті. Ви і він з різного тіста.
Дороті. Я кохаю його, Петро.
Петра. Сеньйорито! Прошу вас, не треба. Ви не прибира-ди його кімнати й не застелювали його ліжка аж сім місяців, як я. Сеньйорито, він погана людина. Я не кажу, що він злий. Але він погана людина.
Д о р о т і. По-вашому, він бридкий?
Петра. Не бридкий. Бридкий — це брудний. А він дуже охайний. Весь час приймає ванну, навіть коли немає горячої води. Навіть найхолоднішої пори миє ноги. Але, сеньйорито, він лихий. І ви з ним не будете щасливі.
Д о р о т і. Петро, я ще ні з ким не була така щаслива, як із ним.
Петра. То, сеньйорито, пусте.
Д о р о т і. Тобто як це — пусте?
Петра. У нас це кожен уміє.
Д о р о т і. Ви просто нація хвальків. Почніть іще про конкістадорів і таке інше.
Петра. Я тільки хотіла сказати, що в нас це ознака поганого чоловіка. Трапляється, звісно, що й добрий чоловік буває таким, справді добрий чоловік, як мій небіжчик старий. Але погані — всі такі.
Д о р о т і. Авжеж, на словах.
Петра. Ні, сеньйорито.
Д о р о т і (зацікавлено). Невже справді…
Петра (сумно). Так, сеньйорито.
Д о р о т і. Це просто неймовірно. І ви вважаєте, що містер Філіп справді поганий чоловік?
Петра (серйозно). Жахливий!
Д о р о т і. Ох, ну де ж його носить!
Коридором наближається тупіт чобіт. Філіп і троє бійціву формі Інтернаціональної бригади заходять до номера 110, і Філіп вмикає світло. Він простоволосий, мокрий, розхристаний. Один з бійців — М а к с, людина із спотвореним обличчям. Він весь у грязюці; зайшовши до кімнати, він сідає верхи на стілець перед столом, згортає руки на бильці й спирається на них підборіддям. Його обличчя справляє незабутнє враження. В одного з бійців через плече висить автомат. У другого на поясі — маузер у дерев'яній кобурі.
Філіп. Ваше завдання — ізолювати ці дві кімнати від коридора. Того, хто хоче мене бачити, заводите сюди ви самі. Скільки бійців унизу?
Боєць з автоматом. Двадцять п'ятеро.
Філіп. Ось вам ключі від номерів сто вісім і сто одинадцять. (Дає кожному по ключу). Двері тримайте прочиненими й стійте за ними так, щоб бачити коридор. Ні, краще візьміть по стільцю й сідайте в дверях. Усе. Можете йти, товариші.
Вони віддають честь і виходять. Філіп підходить до Макса, кладе йому руку на плече. Глядачі вже бачили, що він заснув, але Філіп не знай цього.
МаксеІ
Макс, прокинувшись, дивиться на Філіпа й усміхається.
Дуже важко було, Максе?
Макс (дивиться на нього, знову всміхається й хитає головою). Nicht zu schwer [91].
Філіп. То коли він туди приходить?
Макс. Вечорами, під час масованих артнальотів.
91
Не дуже важко (нім)