І будуть люди

— Ну, я ж цього не кажу, — з досадою мовив Ляндер: ні, з ним таки неможливо нормально розмовляти! Скільки часу минуло, пора б уже й відучитися від фронтових звичок!

І Соломон уже лагіднішає, починає вмовляти розпаленого Федора:

— Ось послухай сюди. Тільки помовчи, дай мені слово сказати. Хто твій тато? Служитель… е-е, релігійного культу… А хто твоя дружина? Дочка куркуля і сестра куркуля. Ясна картина.

— Кому це ясна? — питає похмуро Федько; він уже не кричить, тільки люті вогники спалахують у чорнющих очах та попід шкірою на вилицях ворушаться сталеві жовна.

— Всім… Усім отим, що голосуватимуть: вичистити тебе із партії чи залишити.

— Це що ж виходить: і мене треба вичистити?

— Про тебе, Федоре, не може бути й мови, — заспокоїв товариша Соломон. — Ти мені — друг, а друзів я ще ніколи не лишав у біді. Думаєш, Ляндер забув, як ти на отих зборах його захищав? Як Гінзбургові та його прибічникам правду у вічі різав?.. Ні, Ляндер такого не забуває! Хто за Ляндера, той може спати спокійно. Ось моя рука на тім, Федоре!

— Що ж я маю робити?.. Перед отими сопляками, що й пороху не нюхали, виступати? Просити, щоб простили за класово ворожу колиску?

— От ти знову за своє! Скільки разів я тобі говорив: не можна все рубати з плеча! Розумніше треба, розумніше… Ти газети читаєш?

— Читаю.

— Погано читаєш!

— А ти звідки знаєш?

— Бо уважно читав би, вже давно порятунок для себе знайшов би. Ну, та дякуй долі, що в тебе є друг. Ось на, почитай, спеціально для тебе вирізав…

Ляндер відсуває шухляду, дістає папку, подає Федькові акуратно вирізаний чотирикутник газетного паперу.

— Тут про мене, чи що?

— Читай, читай — потім питатимеш!

Федько зацікавлено бере оту вирізку, читає промовистий заголовок: «Зрікаюся батьків»:

«Я, Павло Микитович Маляр, син куркуля Маляра, назавжди зрікаюся своїх батьків. В той час, коли вся трудяща людність під проводом Компартії творить велетенське будівництво соціялізму, нещадно бореться зі своїм клясовим ворогом, я бажаю бути рівноправним громадянином республіки, працювати віддано на користь соціялізму, але спадщина батьків кида на мене тінь ворога Радвлади. Я прохаю всю громадськість зняти з мене пляму сина куркуля та не рахувати мене членом двору своїх батьків».

Світличний гидливо відклав папірець, ще й витер долоню.

А Ляндер знову поліз до шухляди, дістав чистий аркуш паперу, поклав перед Федором, підсунув ручку й чорнило:

— Пиши.

— Що писати?

— Пиши, я продиктую.

Аж тепер догадався Федько, що пропонує йому Соломон. Стиснув ручку так, що аж тріснула, запитав, дивлячись на Ляндера звуженими од гніву очима:

— А жінку куди? Олесю теж сюди вписувати?