Історія ГУЛАГу

Обіцянка скорочення термінів ув’язнення, швидше за все, трохи більше сприяла зростанню трудового ентузіазму. Поза сумнівом, МВД гаряче підтримувало таку політику, а 1952 року навіть запропонувало звільнити великі групи в’язнів у найбільших північних табірних промислових комплексах — з вугільних копалень Воркути й Інти та з Ухтинського нафтопереробного заводу — і найняти їх на роботу як вільних працівників. Здається, що навіть виробничники з МВД мали за краще працювати з вільними, а не із в’язнями[1737].

Стурбованість табірною економікою досягла такого рівня, що восени 1950 року Берія наказав Круглову провести загальну перевірку ГУЛАГу, щоб з’ясувати правду. У звіті Круглова йшлося, що в’язні, «найняті» МВД, працюють не менш продуктивно, ніж вільнонаймані. Водночас він визнавав, що затрати на утримання в’язнів — на харчі, одяг, бараки, а понад усе — на охоронців, потреба в яких була тоді більшою, ніж будь-коли раніше, — набагато перевищують затрати на оплату вільнонайманих працівників[1738].

Іншими словами, табори були економічно невигідними, і багато людей уже про це знали. Проте ніхто, навіть сам Берія, за життя Сталіна не наважився вжити якихось заходів, що, мабуть, і не дивно. Для найближчого оточення Сталіна 1950–1952 роки мали видаватися особливо небезпечними для того, щоб говорити диктаторові, що його улюблені проекти виявилися економічним провалом. Уже хворий і вмираючий Сталін м’якшим з роками не ставав. Навпаки, його параноя дедалі більше загострювалася, і тепер він був схильний бачити змовників і ворогів прямо навколо себе. У червні 1951 року він несподівано наказав арештувати керівника радянської контррозвідки Абакумова. Восени того ж року, без попередніх консультацій, він особисто продиктував рішення Центрального комітету щодо «мінгрельської націоналістичної змови». Мінгрели — етнічна група в Грузії, найвідомішим представником якої був не хто інший, як Берія. Протягом 1952 року в середовищі грузинської комуністичної еліти відбувалися арешти, звільнення з посад і страти; вони зачепили багатьох близьких товаришів і протеже Берії. Майже напевно остаточною ціллю цієї чистки для Сталіна був сам Берія[1739].

Проте не він один був жертвою останнього нападу сталінської параної. 1952 року Сталін почав виявляти зацікавленість у переслідуванні ще однієї етнічної групи. У листопаді 1952 року 14 провідних лідерів чехословацької комуністичної партії, що отримала повну владу у Чехословаччині, було притягнуто до суду — 11 з них були євреями — і засуджено як «сіоністських авантюристів». Через місяць після цього Сталін сказав на партійному з’їзді, що «кожен єврей — це націоналіст і агент американської розвідки». Після цього 13 січня 1953 року друкований орган Комуністичної партії газета «Правда» викрила «змову лікарів»: «терористичне угруповання лікарів», як вона писала, «що поставило собі за мету убивство активних суспільних діячів через саботаж медичної допомоги». Шестеро з дев’яти «лікарів-шкідників» були євреями. Всі вони заперечували те, що були пов’язані з Єврейським антифашистським комітетом, керівництво якого воєнного часу — видатні єврейські інтелектуали і письменники — було засуджене за кілька місяців до того за пропаганду «космополітизму»[1740].