Історія ГУЛАГу
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія»
- ISBN: 966-51-355-9
- Переводчик: Андрій Іщенко
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія ГУЛАГу». Краткое содержание книги:
Актуальність «Історії ГУЛАГу» для України тяжко переоцінити. Ця книжка може і повинна стати одним із чинників формування суспільної думки, яка нарешті зуміє подолати радянський спосіб мислення і дії в новій українській державі й українському суспільстві.
Серед в’язнів відбувають покарання 238 тисяч людей похилого віку — чоловіків і жінок, старших 50 років, а також 31 181 неповнолітніх віком до 18 років.
Близько 198 тисяч в’язнів у таборах страждають на тяжкі невиліковні хвороби і є повністю непрацездатними.
Добре відомо, що в’язні у таборах… залишають своїх рідних і близьких у дуже тяжкому становищі, їхні сім’ї часто руйнуються, що спричиняється до тяжких негативних наслідків, відчутних протягом усієї решти їхнього життя»[1761].
На цих підставах, що виглядають людяними, Берія зажадав амністії, яка б поширювалася на всіх в’язнів з термінами до п’яти років, на всіх вагітних жінок, на всіх жінок з маленькими дітьми та на всіх в’язнів віком до 18 років — усього близько мільйона осіб. Амністію було проголошено 27 березня. Звільнення почалися негайно[1762].
Через тиждень, 4 квітня, Берія також припинив слідство у «справі лікарів». Це стало першою зміною, видимою для широкої громадськості. Повідомлення про це з’явилося знову в «Правді»: «Осіб, винних у неналежному веденні слідства, арештовано і притягнуто до кримінальної відповідальності»[1763].
З цього випливали очевидні висновки: сталінську юстицію визнано неправильною. Також Берія запроваджував і таємні зміни. Він заборонив усім кадрам таємної поліції застосовувати силу проти арештованих — фактично, припинив тортури[1764]. Він зробив спробу лібералізувати політику щодо Західної України, прибалтійських республік і навіть Східної Німеччини, загальмувавши проведення совєтизації і русифікації, яку у випадку України проводив сам Микита Хрущов[1765]. Щодо ГУЛАГу, то 16 червня він відкрив усі свої наміри, відкрито проголосивши, що збирається «ліквідувати систему примусової праці на підставі її економічної неефективності й безперспективності»[1766].
Мотиви, які рухали Берією у цих швидких змінах, досі залишаються загадкою. Дехто намагається зобразити його прихованим лібералом, що ненавидів сталінізм і прагнув реформ. Колеги по партії підозрювали, що Берія намагається зосередити в руках таємної поліції більше влади за рахунок Комуністичної партії: позбавлення МВД обтяжливої і дорогої системи таборів було способом посилення цієї установи. Також Берія міг таким чином намагатися збільшити свою популярність у суспільстві взагалі і, зокрема, у численних співробітників таємної поліції, які поверталися з роботи у віддалених таборах. Наприкінці 1940-х років він запровадив практику надання роботи в’язням, які відбули свій термін, — насправді забезпечуючи їх лояльність до себе. Проте найімовірніше, що головною причиною дій Берії була його дуже широка і точна обізнаність: можливо, як ніхто інший у СРСР, Берія чудово знав, якими марнотратними були табори і якими несправедливими були вироки більшості його в’язнів. Врешті-решт, він керував першими і арештовував других протягом цілого попереднього десятиліття[1767].
Та хай там якими були його мотиви, діяв він надто швидко. У його колег ці реформи викликали стривоженість. Найбільше непокоївся Хрущов, якого Берія дуже недооцінював, — можливо тому, що саме він брав участь у слідстві у «справі лікарів», а можливо, через його сильні почуття до України. Хрущов також міг боятися того, що рано чи пізно він потрапить до нових — беріївських — списків «ворогів народу». Поволі, за допомогою організованих чуток, він настроїв інших партійних вождів проти Берії. На кінець червня йому вдалося схилити на свій бік усіх. Під час партійного пленуму будівлю, де він відбувався, було оточено вірними Хрущову військами. Берію вдалося застати зненацька. Вкрай наляканого Берію, другу особу в ієрархії радянської влади, арештували і відправили в тюрму.
Решту свого життя — кілька місяців — Берія провів у в’язниці. Як до нього Ягода і Єжов, він писав листи, благаючи про помилування. Суд над ним відбувся у грудні. Тоді чи ще раніше його стратили, залишається невідомим, однак до кінця 1953 року живого його вже не було[1768].
Керівництво Радянського Союзу скасувало деякі із нововведень Берії так само швидко, як їх було впроваджено. Та ні сам Хрущов, ні жоден інший радянський керівник уже не відроджували великих будівництв ГУЛАГу. Не було скасовано і беріївську амністію. В’язнів продовжували звільняти — що свідчить про те, що сумніви в економічній ефективності ГУЛАГу не закінчувалися на Берії, незважаючи на його опалу. Нове радянське керівництво дуже добре розуміло, що табори були для державної економіки тягарем, як знали вони і про невинність мільйонів табірних в’язнів. Час пішов: епоха ГУЛАГу добігала свого кінця.
1761
Наумов, Сигачев. — с. 19–21 (АПРФ, 3/52/100).
1762
Knight, Beria. — p. 185.
1763
Knight, Beria. — p. 185.
1764
Наумов, Сигачев. — с. 28–29 (ГАРФ, 9401/1/1299).
1765
Knight, Beria. — p. 188–194.
1766
Ivanova, Labor Camp Socialism. — p. 124.
1767
Щодо мотивів Берії див. Хлевнюк. Берия; Пихоя. Советский Союз. — с. XXX; Knight, Beria. — p. 176–200.
1768
Knight, Beria. — p. 194–224.