Знищення
- Автор: Вандермеер Джефф
- Серия: Південний Округ #1
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-42-8
- Переводчик: О. Самара
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Знищення». Краткое содержание книги:
Тієї миті я відчула, ніби підготовка, моє колишнє життя, світ, який я лишила позаду, — все було тільки сном. Ніщо з цього більше не мало значення. Тільки це місце було значимим, тільки ця мить, і не тому, що психолог загіпнотизувала мене. В полоні цих відчуттів я дивилася вдалину, на узбережжя, крізь нерівні вузькі просвіти між деревами. Там скупчилася ще більша пітьма, там злилися ніч, хмари й море. Щось понад мого розуміння, інша межа.
І крізь цю пітьму я побачила його: зблиск жовтогарячого світла. Тільки крихту світла, дуже далеко в небі. Це збентежило мене, поки я не зрозуміла, що світло має йти від маяка. Я почала вдивлятися: спалах рухався ліворуч і вгору і раптом зник, щоб за кілька хвилин з’явитися набагато вище, а потім зникнути назовсім. Я чекала повернення світла, але воно не з’явилося. З певних причин, що довше світло не з’являлося, то сильніше я непокоїлася, наче в цьому дивному місці світло — будь-яке світло — було знаком цивілізації.
Коли мій чоловік повернувся з одинадцятої експедиції, цілий день вирувала буря. Прозорий, наче сон, наче дещо напрочуд знайоме, був цей день: знайомі справи, але дивний спокій, навіть більш дивний за моє примирення з тим, що він має піти.
В ті останні тижні перед його експедицією ми затято сперечалися. Я штовхала його на стіни, жбурляла в нього речі. Будь що, аби пробитися крізь броню рішучості, яка, як я тепер знаю, могла бути нав’язана йому гіпнотичним навіюванням. «Якщо ти підеш, — сказала я, — можеш не повертатися, і не думай, що я стану чекати тебе тут, якщо таки підеш». Він люто засміявся і сказав: «О, а хіба ж ти чекала на мене увесь цей час? Хіба я уже повернувся?» На той час він цілком утвердився у своєму намірі, і відтоді кожна перешкода була для нього тільки підставою для грубуватих жартів — і це виглядало цілком природно, діяв він під гіпнозом чи ні. Це було притаманне йому — утвердитися в чомусь і йти до мети, незалежно від наслідків, дозволити поштовху стати нав’язливою потребою, надто якщо він думав, що докладається до справи, яка важить більше за нього. Це було однією з причин, що змусила його залишитися в морській піхоті на другий термін.
Наші стосунки певний час були хисткими через те, що він був компанійським, а я любила самотність. Раніше це було джерелом сили наших стосунків, але не тепер. Я не тільки вважала його привабливим, але й захоплювалася його впевненістю, відкритою вдачею, його потребою бути з людьми — я вважала, що це врівноважує мої власні якості. Також він мав добре почуття гумору, і коли ми вперше зустрілися у велелюдному місцевому парку, він подолав мою відлюдність, вдаючи, начебто ми — два детективи, які розслідують справу й прийшли сюди стежити за підозрюваним. І ми збирали відомості про життя людського вулика, який роївся довкола, та й власне про себе самих…
Попервах я мала виглядати для нього загадковою — моя стриманість, моя потреба в самотності — навіть після того, як він думав, що подолав увесь мій опір. Наче я була головоломкою, яку треба розв’язати, або він вважав, що одного дня пізнає мене краще, якщо проб’ється в якесь інше місце, якесь ядро всередині мене, де живе інша людина. Під час однієї з наших сварок він навіть зізнався, що своєю участю в експедиції він намагався показати, наскільки сильно я відштовхую його, хоча потім, присоромлений, забрав свої слова назад. Я сказала йому в лоб, щоб не було жодних недомовок: тієї особи, яку він із усіх сил намагається пізнати, просто не існує, я є такою, якою здаюся на перший погляд. І це ніколи не зміниться.
На початку наших стосунків я розповіла чоловікові про ставок, коли ми лежали в ліжку (а цим ми часто займалися). Він був захоплений, можливо, навіть думав, що за цим будуть ще більш цікаві одкровення. Він відкинув частини, у яких ішлося про самотнє дитинство, щоб повністю зосередитися на ставку.
— Я би на ньому човники пускав.
— А капітаном безсумнівно був би Старий Стрибун, — сказала я, — і все було б миленько й гарненько.
— Ні. Бо я знайшов би тебе — похмуру, вперту й зловісну. Надзвичайно зловісну.
— А я б вважала тебе легковажним і з усіх сил бажала б, щоб черепахи потопили твій човник.
— Якби й потопили, я б зробив інший, навіть кращий, і всім би розказав про зловісну дівчинку, що розмовляє з жабами.
Я ніколи не розмовляла з жабами, не люблю, коли тварин олюднюють.
— То що б змінилося, якби ми не сподобалися одне одному дітьми? — спитала я.