Знищення
- Автор: Вандермеер Джефф
- Серия: Південний Округ #1
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-42-8
- Переводчик: О. Самара
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Знищення». Краткое содержание книги:
Коли я не відповіла топографу, вона повторила вдруге, з притиском:
— То якого біса нам тепер робити?
Я вилізла із намету й відповіла:
— Перевіримо зразки, які я взяла, проявимо й переглянемо фотографії. А завтра, можливо, знову спустимося у вежу.
Топограф різко реготнула, намагаючись дібрати слова. Здавалося, її обличчя на мить напружилося, можливо у спробі подолати привид якогось гіпнотичного навіювання. Врешті вона видала:
— Ні, я в це місце більше не спущусь. І це тунель, не вежа.
— І що ж ти хочеш робити натомість? — спитала я.
Вона наче подолала якусь перепону — тепер вона говорила швидше, рішучіше.
— Ми повернемося до межі й чекатимемо на евакуацію. В нас немає ресурсів, щоб продовжувати, і якщо ти права щодо психолога, яка десь тиняється і щось намислила, навіть якщо так, це не впливає на ситуацію. Якщо ж ти помилилася, і вона вже мертва або поранена, бо на неї щось напало, нам теж слід забиратися звідси к бісовій матері.
Вона закурила сигарету, одну з небагатьох, що в нас були. Випустила з носа дві довгі цівки диму.
— Я не готова повертатися, — відповіла я, — ще не готова.
Навіть близько не готова, не зважаючи на те, що трапилося.
— Тобі тут більше подобається, дійсно подобається, правда? — запитала топограф, і в її голосі прорізався чи то жаль, чи то огида. — Ти вважаєш, що це триватиме довго? От що я скажу тобі, навіть на військових навчаннях, планованих для відтворення поганих наслідків, я бачила кращі шанси.
Нею керував страх, хай навіть вона була права. І я вирішила позичити в психолога тактику затягування.
— Давай глянемо на те, що нам вдалося добути, а потім вирішимо, що робити. Ти завжди можеш вирушити до межі завтра.
Вона знову затягнулася сигаретою, осмислюючи почуте. Межа була на відстані чотириденного переходу.
— Звучить справедливо, — сказала вона, на мить відтанувши. Я не сказала те, що подумала: насправді все могло бути не так вже й просто. Вона могла перетнути межу в зворотному напрямку лише в переносному розумінні, як мій чоловік, позбувшись всього, що робило її особою. Але я не хотіла, щоб вона почувалася так, наче шляху до відступу немає.
Я провела решту дня, розглядаючи зразки під мікроскопом, на саморобному столику біля свого намету. Топограф працювала з фотографіями в наметі, облаштованому як тимчасова проявна, гнітючий процес для того, хто звик до цифрових знімків. Поки знімки сохли, вона зайнялася рештками карт і документів, які залишилися в базовому таборі від попередньої експедиції.
Мої зразки виявилися невиразним безглуздям із незрозумілим завершенням. Клітини біомаси, яка утворювала слова на стіні, мали незвичну будову, але в допустимих рамках. Або ж вони надзвичайно вправно мімікрували під певні види сапротрофних організмів. Я подумки відзначила, що треба взяти зразок зі стіни просто під словами. Я не знала, як глибоко проникли гіфи, чи є якісь вузлові утворення під цими гіфами, які мають тільки сигнальну функцію.
Зразки тканин істот, схожих на долоньки, не піддавалися жодному поясненню, це було дивно, але нічого мені не дало — маю на увазі, що у зразку не було клітин, тільки суцільна бурштинова поверхня з вкрапленнями пухирців повітря. Водночас я припустила, що це забруднена проба або доказ того, що організм швидко розкладається. Інша думка прийшла мені надто пізно, щоб її перевірити: вдихнувши спори організму, я спричинила реакцію проби. Я не мала медичного обладнання, щоб пройти діагностику, яка могла б виявити подальші зміни мого тіла чи свідомості з часу зараження.
А ще був зразок із пробірки антрополога. Я залишила її наостанок з очевидних причин: топограф зробила зріз, поклала на предметне скло і записала, що вона побачила в мікроскоп.
— Чому? — запитала вона, — чому я роблю це замість тебе?
Я вагалася:
— Гіпотетично… може відбутися зараження.
Обличчя напружене, щелепи стиснуті.
— Гіпотетично, чому це ти можеш бути більш або менш заразною за мене?
Я стенула плечима:
— Нічого конкретного. Просто я першою знайшла слова на стіні.
Вона глянула на мене, наче я бовкнула нісенітницю, різко розсміялася.
— Ми влізли набагато глибше, ніж це. Ти правда вважаєш, що ці маски можуть нас вберегти? Від усього, що тут відбувається?
Вона помилялася — я вважала, що вона помилялася, але я не стала її виправляти. Люди спрощують і знецінюють дані з багатьох причин.