![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
Князь Буревій ледь схиляє голову і усміхається. Напевне він і був колись отим нерозважним вельможею.
— Та я продовжую, — говорить Срібляна, — отже, за звичаєм, першим зачитую твір відсутнього тут «Привиду з майбутнього».
«З очима ненаситними блукаю
Під зливою
Вишневих пелюстків
І серце
Разом з квітом опадає».
У Вогнедана наче зупинилося оте саме серце, перетворившись на грудку льоду. Він рівно сидить у кріселку, намагаючись не роздивлятися довкола.
— Другий твір належить «Світанку Великої Ночі», — лунає співучий голос відунки, — чи не захоче цей пан відкрити своє ім’я?
Вогнедан наче примерз до стільчика. Він збирався читати свій вірш сам, і флейту взяв з собою, щоб створити спершу належний настрій… Але нині…. Хвала Богам, що він похвалився твором лише Воїславу. Ніхто не знає… Навіть батько.
— Що ж, тоді я прочитаю його сама, — говорить Срібляна, вичекавши.
«З очима ненаситними
Блукаю
Під пелюстковим заливним дощем…
І серце
Разом з цвітом опадає…»
Як бачите… Таке враження, ніби ці твори писали близнюки… Однак… Пане Світанку, чи не бажаєте ви таки вийти до кола?
Тиша у відповідь. В руці у хорунжого лави ведангських гриднів ледь тремтить древко корогви.
— Вельможне панство, — говорить Срібляна, — я в розгубленості… Ці вірші гідні перемоги, та як визначити… Можливо таємничих привидів розсудить Повелитель?
— Віща Срібляно, — батьків голос як завжди холодний і непроникний, — якщо при рівних умовах змагаються боговладець і шляхтич з провінції, то, при виникненні подібних суперечок, я віддаю перевагу провінціалу. Особа, котра, можливо, служить державі збройно, або, принаймні, не має доступу до боговладських книгозбірень, якщо вже дорівнялася у витонченості поетичного слова боговладському вельможі, то в силі духу напевне перевершила його.
— Я оголошую переможця, — говорить Срібляна дзвінко, — ним став «Привид з майбутнього», чиє ім’я стане відомим при укладенні цьогорічної збірки.
Вельможі підводяться з кріселок. Вогнедан знаходить в собі сили, щоб усміхнутися пану Буревію і похвалити його володіння квітанським пандаром. Він хоче зараз лише одного — дібратися до своїх покоїв, впасти на ложе і дати волю сльозам.
Та не можна цього… не можна. Весь святковий день тінню ковзає за Повелителем юний князь Данаділу. Усміхається, вклоняється, складає до кошичка даровані панночками писанки… Намагається не опинятися поруч з приятелями по мечу, котрі тільки й обговорюють нині «Битву двох привидів» — так гострі язики вже прозвали минулі змагання.
Тільки пізно ввечері добирається виснажений Вогнедан до своїх покоїв. Сліз уже немає, вони наче висохли за оцей довгий день. Свято, його улюблене свято, перетворилося на жах.
***
Про те, хто такий «Світанок Великої Ночі» знає ще одна особа окрім Воїслава Ведангського. І звати ту особу Світлян Горич. Він мовчки допомагає принцу перевдягнутися зі святкового вбрання в темно синій оксамитовий халат, тоді зникає кудись і повертається разом з Воїславом.
Веданг утік з чергування, і може заробити арешт. Та це хвилює його набагато менше, аніж Вогнеданове застигле в болісній напрузі обличчя. Молодий Дракон сам в розгубленості — якщо вірша знав лише він, то виходить, що він і винен в тому, що сталося… Але ж Веданг може присягнути — нікому і ніколи. Навіть отій панночці, котра гаптує йому сорочки.
Світлян теж відчуває себе винним… Він знав прибране ім’я свого принца, він і вірша читав крадькома від Вогнедана, коли той, прибувши з Ведангу, записав свій твір і намагався його покращити. Але хлопчина пошепки присягається Дракону — ніколи й нікому… Навіть мамі у Квітан не написав, хоча й дуже кортіло.
Але що ж тоді? Збіг? Не буває таких збігів… А може буває?
Вогнедан же мовчки дивиться в стелю. Він так чекав цього дня… Щоб виконати твір — переможець перед усією боговладською знаттю. Щоб батькові очі трохи потепліли… Щоб…
До того ж юнак певен — татко здогадався, що «Світанком» є він, Вогнедан… Ніч народження власного сина він має пам’ятати, має пам’ятати і їхню сутичку, коли Повелитель власноручно викреслив прізвище сина зі списків учасників. Осінні змагання проходять не під прибраними іменами, бо в бойових мистецтвах шляхтичі змагаються лице в лице.