Вогнедан, Повелитель… [uk]

Отоді Мирослав і почав розрізати на ньому вбрання, наскільки дозволяло вигнуте лезо ельберійського меча… «Нарізати хусточки» з сорочки супротивника вважалося ну, не найбільшою вправністю, але… Осліплений люттю Лемпарт махнув мечем так, що розтяв би Вишневського навпіл, аби той не ухилився. І наштовхнувся просто на його клинок.

— Догралися, — сказав Бранибор в жахливій тиші, котра настала опісля.

Вогнедан кинувся до постраждалого, який поволі осувався на підлогу. Вишневський дивився на свій скривавлений меч, ще не вірячи в те, що сталося.

— Пане Вишневський, — холодно сказав Бранибор, — опісля того, як наш принц витягне з того світу вашого напарника — година занять зі мною…

— Гаразд…, - видушив Мирослав, — ой, лихо… Хоч би живим зостався…

Вогнедан тим часом вже тримав руки на рані. Розумів, що повністю заживити її не зможе — не вистачить сили, але хоча б…

— Воїславе! — гукнув, — принеси мені носовичка, а краще — декілька.

Воїслав підійшов до кунтушів, котрі рядком висіли на стіні і почав перетрушувати кишені. Приніс кілька хустинок, якими Вогнедан і обтер вже не глибоку рану а поверхневий поріз, котрий продовжував кровити.

— Давай ще, — наказав принц, і Воїслав вивернув кишені кунтуша самого Лемпарта, бо той висів найближче. Хустинки там не знайшлося, на підлогу висипалися які-то паперові уривки. Воїслав чортихнувся, і поліз за хустинкою до сусіднього вбрання.

Лемпарт тим часом уже повністю отямився і ошелешено кліпав своїми прозорими, з червоним обідком, очима.

— Пане зелемінський княжичу, — мовив Бранибор таким самим спокійним голосом, — раджу вам піти до ваших покоїв і покликати до себе лічця. А назавтра — сюди, до мене. Дві години занять…

— А чому мені дві, а Вишневському одна? — якось по дитячому спитав Лемпарт, і шляхтичі заусміхалися з полегшенням — проминуло.

— Тому що втратили душевну рівновагу ви, а не він, — відповів Бранибор.

Лемпарт, постогнуючи, підвівся, взяв свого кунтуша і пошкутильгав до виходу, притримуючи хустинки на грудях. Як гості Повелителя, зелемінці мешкали в палаці, але Бранибор півголосом наказав Горобинському провести пораненого до його спочивальні і послати пажа за прибічним цілителем Повелителя, волхвом Богодаром, котрий зціляв накладанням рук і мав значно більшу міць, аніж юний Принц Яблуневого Саду.

Коли Бранибор покинув зброярню, по ній закружляв тихий шелест розмов. Вишневського хвалили за вправність, ганили за немилосердність до провінціяла, питали, чи не побачив він часом отого трикутничка під сорочкою супротивника. Вогнедан обмив скривавлені руки з дзбанка з водою над мисою, котрі стояли в передпокої для подібних випадків. Воїслав зливав йому на руки, а тоді завів до зброярні і всадовив на підлогу, бо ні стільців, ні лав у цій кімнаті не передбачалося. Лише зброя і воїни…