![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
Вогнедан опустив вії… Щирий і прямодушний… Занадто прямодушний… Хто ж про таке оповідає? А втім, можливо варвари з півночі і є такими. Якщо хлопчину виховував дядько-варвар…
- Єдиною особою, що дбала про мене, — продовжував княжич, — був мій дядько по матері Даркан Логін. З його сином Руданом ми є друзями. Дядько, на відміну від матері, одружився з ельберійкою і зостався в Зелеміню.
— Ваш брат у перших теж напівкровний? — поцікавився Вогнедан.
— Ні, - ледь всміхнувся Лемпарт, — Дядько не здатний зачарувати гостровуху шляхтянку. Як, напевне і я… Та менше з тим… Я прийшов до вас, принце, не з проханням навіть — з благанням…
— Я вас уважно слухаю…
— Оті поетичні змагання, — мовив Лемпарт трохи не жалібно, — ніколи не думав, що мене змусять приймати в них участь. Я добрий боєць, хоча, може й не знаю особливо витончених прийомів. Навчався у відомого волхва Борича з Зелібору, але… Вийшло страшне лихо — під час учбового бою мій напарник, зелемінський шляхтич, напоровся на мій клинок. Врятувати його не вдалося, і я мусив…
— Розумію, — сказав Вогнедан, а сам чомусь згадав, як Лемпарт кинув щитом у Стаха, — але який стосунок має поезія до…
— Мої вірші, - мовив княжич, — можуть видатися боговладським суддям занадто… простими.
— О, — сказав принц, — адже сила поезії не в її складності… Втім, єдине, що можу порадити — запишіться у список заочного розглядання. Ви знайомі з правилами турніру?
— Більш — менш, — озвався княжич. Його вузькі оченята пильно роздивлялися по кімнаті.
— Я можу дати вам цей сувій, — Вогнедан підвівся з крісла і підійшов до столика, на якому було розкидано його підручні звої-книги, намотані на дерев’яні особливі палички., - вибачте за деякий безлад, але…
— Нічого, нічого, — заспішив княжич, складаючи стопкою листки, котрі ковзнули на підлогу від Вогнеданового руху, — я сам невеликий прихильник суворого ладу…
— Ось, будь ласка, — принц згорнув один невеличкий сувійчик, — тут все написано. Ви зможете владнати цю справу просто зараз. Головним поціновувачем наших творів має бути Срібляна, Боговладська Відьма… Вона сама чудово складає вірші, ну, і є жінкою, а тому… Вважається, що гідно оцінити нашу працю доступно лише жоні…
В очицях зелемінця при цих словах промайнуло щось таке… Вогнедану раптом здалося, що провінціял в душі насміхається над ним, Принцом Яблуневого Саду… Рівно, як і над Великодніми змаганнями. А щодо жінок… Юнак не міг читати думки, власне, цього не міг ніхто з дивних, хоча кругловухі й запевняли, що деякі волхви… Однак він відчував щось лихе, і це щось струменіло від пана Лемпарта.
«Можливо, він є просто озлобленим на весь світ через свою зовнішність та походження, — подумав Вогнедан, — і я це відчуваю… Гаразд, менше з тим. Зрештою, він є Ллараном, хоч і наполовину, а родичам потрібно допомагати.»
— Так ось, — продовжував Вогнедан, — завтра, опісля вранішньої відправи, Віща Срібляна буде слухати наші славні весні, що вже минає, просто у Храмі Сонця. Це будуть наші дари Богам. А ті, хто з якихось причин не зміг прибути до Боговлади, надіслали свої твори на розгляд Срібляни. Якщо особа переможе заочно, то її твір має прочитати сама Срібляна і оголосити переможця. Твори подаються під вигаданими іменами, і під ними ж оголошуються. Автор може відкрити своє справжнє ім’я, а може зостатись невідомим. Траплялося так, що перемагав заочник, і тоді зо два місяці вся Боговлада намагалася вгадати переможця, доки гінці розвозили результати до стольних міст провінцій. Я думаю, що вам, з огляду на вашу незвичність до великих зібрань, варто подати свого вірша саме на заочний розгляд. І, можливо, побути на змаганнях таємно. Придивитися… Це дуже цікаво, особливо, коли Срібляна розглядає вірші і пропонує їх виконати автору… А вже коли вона оголошує переможця…
— Я послухаю вашої доброї поради, — схиляє голову Лемпарт. В його безбарвних очах вже нема того зловорожого блиску, пронизані червоними жилками, вони здаються хворими і від того княжич Зелемінський має трохи змучений вигляд.
«Що я оце собі вигадую, — картає себе подумки Вогнедан, — ця особа має себе почувати зовсім зле… Витягли з прикордонної фортеці вихованого варваром юнака і одразу вкинули поміж моїх єхидних боговладців. І оці змагання… Для чого це потрібно Бранибору? Аби хлопчина осоромився вкрай?
Зелемінець підводиться з крісла і робить прощальний уклін. Трохи незграбно, але старанно. Від того уклону зі столика знову розлітаються листки Вогнеданових віршів.