![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
— О, не дбайте, — зупиняє Вогнедан розгубленого гостя, — ми зі Світляном займемося цим самі. Я вже давно хотів прибратися, але…
Лемпарт знову вклоняється і йде собі геть, а Вогнедан кличе Світляна, хутенько складає разом з ним розкидані листки нот та чернеток і починає вбирати святковий одяг.
Цю Великодню ніч має провести Вогнедан, як-то й належить дивному вельможі без сну та у духовних вправах. Як завжди, проминає вона непомітно, і ось уже бачить юнак у вікно свого покоїку, як рожевою пелюсткою півонії тремтить на небі перший промінь сонця.
Однак чомусь не має погідного спокою в душі принца. Щось муляє йому, не даючи зосередитися. Ніби в гармонію світу проникла нота фальшу.
Зітхнувши, відчиняє засклені дверцята Принц Яблуневого Саду і проходить до свого садочка, де вже квітнуть його улюблені яблуні.
За звичаєм юнак сам дбає про свій сад. І тому там завжди тиша, принишк під мохом камінь, на якому любить сидіти Вогнедан, і тихесенько рипить корбою криничка з джерельною водою.
Біля кринички — місце для принцових улюблених квітів. Нині тут ледве виткнулися з-під землі зелені ніжні кущики, а восени заквітнуть зоредиви. Як тутешні білі красені, так і ллаїрі, дуже на них схожі. Насіння небесних зоредивів було колись привезене пращурами від зорі Сіллон.
Час квітування яблунь вважається в Ельбері часом буйних веселощів. Але у тихій зажурі чомусь є нині Вогнедан, тому сідає він на камінь під яблунькою, зітхнувши потиху, і виймає флейту з єдвабного мішечка.
Тихо лунає пісня Великоднього ранку. Цією піснею зустрічає Сонце Вогнедан. Зараз, в цю саму мить, простолюдини Боговлади, відтанцювавши ніч біля святкових вогнищ, зустрічають схід світила радісним славнем.
Цей самий славень повторює про себе Вогнедан. А назовні ллється музика світанку.
«Сонце Трисвітле… Ти утримуєш в безодні світ наш явний… Створюючи життя і красу велику… Даючи тепло і світло дітям своїм… Ласкою твоєю сповнені… Славу мовимо тобі від землі аж до вирію… Хай летить вона птицею ясною… Сповіщаючи наших пращурів… Що донині славимо Сонце Світлеє… Отця кревного наших пращурів…».
Правителі Ельберу ведуть свій родовід від Дани Ллон, за деякими записами в старовинних сувоях, Дани Ллєг, бо саме таким було прізвище її першого чоловіка, родича тих Ллєгів, що стали засновниками Ельберу. За переказами, цей гідний дивний воїн високого роду залишився в прадавні часи біля Блакитної Зірки боронити від вторжників гинучий Еллон, відіславши дружину на чолі виправи біженців, аби зостався жити Дивний Рід. І в цьому світі пані Дана стала дружиною князя Властимила з Ділу. Тож в жилах Вогнедана плине і кров сонцеславів, хоча нащадки названого князя і дивної більше не одружувалися з людьми.
Та, хоча дивні вельможі і неохоче родичаються зі своїми підданими, аби не розгубити силу, яку вони принесли з зірок, однак, живучи в цьому світі, шанують вони сили, котрі його оберігають.
А отже — віддають шану Богам Ельберу. І Сонцю, і грізному Грому з вогняним списом, і жоні його Громовиці. А також Землі-матінці, буйному Вітру і тихій Воді, котра часом зриває греблі…
«Все є живим в цьому світі, - співає флейта юного принца, — все живе завдяки Трисвітлому Сонцю… Хай же славиться… Яре Сонце Великого Дня…»
Вогнедан підіймається з каменю, відкладає флейту, і простягає руки до пелюстки світанку. Та замість звичного розчулення до голови раптом приходить зовсім непотрібна цієї миті думка:
«Цікаво, чи встиг Лемпарт подати свого вірша на розгляд? Останній строк — вчора, до настання темряви…»
А коли повертається до спочивальні Вогнедан, погляд його падає на столик, де вони з Світляном нарешті склали сувої докупи.
«Лемпарт не взяв сувоя, — вражено дивиться принц на звій, котрий притулився збоку, — однак… Для чого ж тоді він приходив… Чи йому було досить усної поради? Дивно…»
Світлян, котрий теж не спав цієї ночі, як і всі у палаці, просовує голову у роздвижні дверцята. Хлопчик уже причепурився і сяє, наче маків цвіт. Він поправляє на принцові тканого пояса, осмикує блакитний кунтуш з золотим шитвом і задоволено усміхається — його володар дійсно є найбільш вишуканим шляхтичем Боговлади.
Юнак бере невеличкого плетеного кошичка з сонячним хлібцем, який мусять освятити перші промені зірки цього світу, і виходить зі своїх покоїв у супроводі Світляна.
Вельможі Боговлади вже очікують на сходах палацу виходу Повелителя. Завмерло чотири шереги палацової варти, зодягнені в кольори своїх провінцій — Чорногори, Квітану, Ведангу, Зелеміню.