Емілі в пошуках веселки
- Автор: Монтгомери Люси Мод
- Серия: Емілі з Місячного Серпа #3
- Язык: украинский
- Переводчик: Ольга В. Макарова
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Емілі в пошуках веселки». Краткое содержание книги:
Це третя книга трилогії Люсі-Мод Монтгомері Емілі з Місячного Серпа.
— А й справді, — визнала тітка Елізабет, коли Емілі вийшла. — Та й зрештою, Дін непоганий чоловік, а Прісти — гарна родина.
— Але такий… такий Прістівський… — зітхнула тітка Лаура. — І Дін набагато, набагато старший від Емілі. До речі, його прапрадід збожеволів.
— Дін не збожеволіє.
– Їхні діти можуть.
— Лауро, — суворо сказала тітка Елізабет, закриваючи тему.
— Ти точно впевнена, що кохаєш його, Емілі? — спитала того вечора тітка Лаура.
— Так… у якомусь значенні, — підтвердила Емілі.
Тітка Лаура склала руки на колінах і зненацька заговорила із зовсім їй невластивою пристрастю:
— Але кохати можна лише в одному значенні.
— О ні, мої найдорожчі вікторіанські тітоньки, — пустотливо відповіла Емілі. — Цих значень декілька. Вам відомо, що я вже випробувала одне чи два з них. І в мене тоді нічого не вийшло. Але зараз не варто турбуватися за нас із Діном. Ми чудово розуміємо одне одного.
— Я лише хочу, щоб ти була щасливою, дорогенька.
– І я буду. Я вже щаслива. Я більше вже не маленька романтична мрійниця. Минула зима вилікувала мене від цього. Я збираюся вийти заміж за чоловіка, чиє товариство цілком задовольняє мене, і він також задоволений тим, що я можу йому дати — справжньою любов’ю і дружбою. Я більш ніж упевнена, що це найкраща основа для щасливого шлюбу. Зрештою, я потрібна Дінові. Я можу зробити його щасливим. Він ніколи ще таким не почувався. Це так неймовірно — відчувати, що тримаєш щастя у своїх руках, неначе дорогоцінну перлину, і можеш віддати його тому, хто його потребує.
— Ти ще надто молода, — вже вкотре за цей день повторила тітка Лаура.
— Молоде лише моє тіло. Моїй душі вже з сотню років. Минула зима змусила мене почуватися такою старою і мудрою. Ти знаєш.
— Так, знаю.
Однак тітка Лаура знала також, що таке сильне відчуття старості і мудрості лиш доводить, що Емілі ще справді надто юна. По-справжньому старі й мудрі люди ніколи цього не відчувають. Та й усі ці розмови про вік душі не усували того факту, що Емілі, стрункій променистій Емілі зі сповненими незбагненної таємниці очима ще не було двадцяти, тоді як Дінові Прісту сорок два. Буде. За десять років. Однак тітка Лаура не думала про такі дрібниці.
І, зрештою, Дін же не забере її геть. І траплялися щасливі шлюби між людьми з такою ж великою різницею у віці.
Треба визнати, ніхто не вважав це рішення вдалим. Емілі пережила декілька огидних тижнів, перш ніж усе вляглося. Лікар Барнлі все буркотів про сердечні справи та щоразу при нагоді ображав Діна. Тітка Рут, довідавшись, примчала і влаштувала сцену.
— Він безбожник, Емілі.
— Він не безбожник! — обурено вигукнула Емілі.
— Гаразд, але він не вірить у те, у що віримо ми, — оголосила тітка Рут так, ніби одне вже це мало все вирішувати для кожного Муррея.
Тітка Едді, яка так ніколи й не пробачила Емілі, що та згордувала її сином, навіть незважаючи на те, що Ендрю вступив у щасливий і вдалий — найбільш вдалий з усіх можливих — шлюб, не могла сердитись. Вона вирішила дати Емілі відчути свій поблажливий жаль. Дівчина втратила Ендрю, тож тепер має втішатися поєднанням із тим калікою Горбанем Прістом. Авжеж, тітка Едді не стала вкладати свої думки у таку величезну кількість незграбних слів, однак вона недвозначно показувала це своїми діями. Емілі чудово її зрозуміла.
— Звісно, він заможніший за молодих людей, — визнала тітка Едді.
– І цікавіший, — додала Емілі. — Більшість молодих парубків такі зануди… Їхнє життя не таке довге, аби вони встигли зрозуміти, що для цього світу вони не такі дивовижні як для їхніх матерів.
Гордість необхідно було захищати навіть тепер.
Прістам ця новина сподобалася не більше ніж Мурреям. Можливо, через те, що вони не бажали дивитись, як через одруження Діна багатства його дядька витікають крізь їхні пальці. Вони заявили, що Емілі Стар виходить за Діна лише через його гроші. Мурреї ж подбали про те, щоб сказане Прістами дійшло до вух Емілі. Та ж постійно відчувала, що Прісти злостиво пліткують про неї за її спиною.
— Мені ніколи не буде добре з твоїми родичами, — бунтівничо сказала вона якось Дінові.
— Ніхто й не вимагає, щоб ти жила з ними. Ми з тобою, Зіронько, житимемо окремо. Ми не будемо ходити, говорити, думати чи дихати так, як цього вимагає рідня, будуть це Прісти чи Мурреї. Якщо Прісти не визнаю́ть тебе моєю дружиною, то Мурреї ще рішучіше не сприймають мене за твого чоловіка. Не зважай на них. Звісно ж, Прістам складно буде повірити, що ти виходиш за мене через те, що хочеш бути зі мною. Як так? Мені й самому важко в це повірити.