Емілі в пошуках веселки
- Автор: Монтгомери Люси Мод
- Серия: Емілі з Місячного Серпа #3
- Язык: украинский
- Переводчик: Ольга В. Макарова
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Емілі в пошуках веселки». Краткое содержание книги:
Це третя книга трилогії Люсі-Мод Монтгомері Емілі з Місячного Серпа.
З настанням весни Емілі поліпшало настільки швидко й несподівано, що навіть найбільший оптиміст з-поміж тих трьох лікарів був ошелешений. Щоправда, декілька тижнів вона ще мусила спиратися на милиці, однак згодом змогла крокувати й без них — ходила садом і дивилася на прегарний світ поглядом, що не був уже обмежений віконною рамою. Життя знову стало таким прекрасним! Зелений дерен так м’яко стелився під її ногами… Вона залишила біль і страх позаду, як стару одіж, і відчувала щастя. Хоча це було не воно: дівчина відчувала в собі радше здатність знову бути щасливою.
Вартувало все ж таки занедужати, аби відчути насолоду від повернення здоров’я та гарного самопочуття на ранок, подібний до цього, коли морський вітерець ніжно дмухає на довгі зелені поля. Життя, либонь, складається з різних шматочків і клаптиків, кожен з яких увесь час змінює своє розташування або ж зовсім зникає. І лише братки та світанкові хмаринки залишаються незмінними. Вона знову відчула свою колишню втіху, що полягала в простому захопленні красою.
— Світло — це справді чарівна річ, а яка насолода для ока споглядати сонце, — мрійливо зауважила вона.
Колишній сміх також повернувся до неї. Вперше, коли в Місячному Серпі знову залунав сміх Емілі, Лаура Муррей, чиє волосся тієї зими з попелястого стало сніжно-білим, вийшла до своєї кімнати й опустилася на коліна біля ліжка, аби подякувати Богові. І саме коли вона стояла навколішки, Емілі була з Діном у саду й говорила з ним про Бога, милуючись найгарнішими, які лиш можна уявити, весняними сутінками з крихітним місяцем всередині, який усе збільшувався.
— Цієї зими були часи, коли я почувалася так, неначе Бог ненавидить мене. Але зараз я знову впевнена: Він любить мене, — м’яко сказала вона.
— Аж так упевнена? — сухо перепитав Дін. — Я гадаю, що ми цікаві Богові, але не сказав би, що Він нас любить. Йому подобається спостерігати за нами. Можливо, Його розважає те, як ми корчимося в агонії.
— Яке жахливе бачення Бога! — вигукнула Емілі, здригнувшись. — Насправді ти не віриш у те, що Він такий, Діне.
— Чому ж?
— Бо тоді Він був би гіршим за диявола — Бог, який думає лиш про власне дозвілля, навіть без звичайної ненависті диявола до нас.
— Хто протягом усієї зими мучив тебе фізичним болем і душевними стражданнями? — спитав Дін.
— Не Бог. Він послав мені тебе, — впевнено відказала Емілі. Вона не дивилася на нього. Вона підняла личко до Трьох Принцес, які стояли по-травневому прекрасні — саме до них було спрямоване її слабо-рожевувате обличчя, ще досі бліде від пережитого взимку болю. Позаду неї, творячи для неї гарне тло, розпускалася червневим снігом крислата спірея, яка була предметом гордості кузена Джиммі. — Діне, як я можу віддячити тобі за те, що ти зробив для мене? За те, що був зі мною від жовтня. Я ніколи не зможу виразити цього словами. Але я дуже хотіла б, аби ти знав, що я відчуваю.
— Я не зробив нічого, хіба тільки вхопився за власне щастя. Знаєш, яким щастям було робити щось для тебе, Зіронько? Допомагати тобі будь-чим; бачити, як ти звертаєшся до мене, коли тобі боляче, за тим, що можу дати тобі лише я; щось, чому я сам навчився в роки власної самотності… А ще дозволити собі трохи помріяти про те, чому ніколи не статись… що, я точно знаю, ніколи не повинно статись…
Емілі дрібно затремтіла. Навіщо вагатися і відсувати те, що вона давно вже вирішила зробити?
— Ти такий упевнений, Діне, — понизивши голос, спитала вона, — що твоїй мрії не суджено здійснитись?
Розділ 8
Переживання і пристрасті
Для родини Мурреїв стало жахливою новиною, коли Емілі оголосила, що збирається виходити заміж за Діна Пріста. В Місячному Серпі досить довго панувало напруження. Тітка Лаура плакала, кузен Джиммі хитав головою, тітка Елізабет була похмура як ніколи. Зрештою, вони змусили себе прийняти вибір Емілі. Що ж їм ще залишалося? До цього часу вже навіть тітка Елізабет звиклася з думкою, що Емілі обов’язково зробить те, про що сказала.
— Ви б здійняли значно гіршу бучу, якби я сказала, що хочу побратися з Перрі з Пічного містечка, — відказала Емілі, вислухавши все, що сказала їй тітка Елізабет.