Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
Так, зокрема, молився Спітала (в Авесті це родове ім'я належить пророку Заратустрі). Що характерно, молитви Ар-дві-Сурі, а також горі Хунгари чи Хукар'ї (звідки несе свої води ріка) присутні на багатьох сторінках Авести, вони, по суті, складають зміст священної книги зороастризму.
У контексті заявленої теми не можу обійти увагою Велесову книгу. Назва її другої глави звучить досить промовисто: «Арій і його сини. Вихід із Семиріччя» [Див.: Велесова книга. — М., 1994].
Читач, напевно, пам'ятає дискусію щодо достовірності й важливості нещодавно виданої у Москві й Києві «Велесової книги», справедливо названої фахівцями «Руськими Ведами», її оригінали знайшов білогвардійський офіцер, артилерійський полковник Ф. Ізенбек у маєтку князів Задонських, поблизу Харкова, під час громадянської війни. Не що інше як голос «зверху» напоумив офіцера відступаючої армії зібрати напівзітлілі дощечки, не розгубити їх у поневіряннях до самого Брюсселя, де він осів у 1922 році, і передати їх у розпорядження вчених. Дослідженням, зокрема, дешифруванням текстів Велесової книги активно займалися М. Шкавритко, С. Лесной, А. Кур, Ю. Миролюбов. Останній навіть зробив копії оригіналу [Подальша доля оригіналу цього безцінного документа, крім однієї дощечки, що збереглася, невідома. Хоча існує версія, за якою дощечки Велесової книги потрапили до сейфів гіммлерівського товариства «Аненербе». Фашисти прибрали їх до рук у 1940 році під час окупації Бельгії. І це цілком ймовірно. Адже гітлерівські ідеологи вели активні пошуки свого арійського коріння].
За кордоном Велесова книга вперше була надрукована 1970 року вТоронто в журналі «Календар канадійського фермера». Українські читачі вперше познайомилися з твором лише у 1990 році на сторінках часопису «Дніпро» [До речі, «Руськими Ведами» називають нині не тільки Велесову книгу, а й нещодавно опубліковану працю «Песни птицы Гамаюн» (М., 1992). Названі твори в цілому підтверджують арійське минуле наших земель: Пісні птаха Гамаюн оповідають про допотопне минуле Північної Припонтиди, а Велесова книга — про післяпотопну добу. Цим унікальним книгам потрібно присвятити окремі дослідження (сподіваюсь, що вони вже ведуться), бо йдеться про розширення нашого історичного обрію. Пам'ятки ведуть нас від епохи VIII–X століть у глибину віків і тисячоліть].
В історичній пам'ятці велика увага приділяється «арійському» минулому народів, які населяли Північне Причорномор я і всю так звану контактну зону Європи і Азії. Разом з тим в ній належне місце відводиться і Семиріччю як відправному пункту арійського руху на захід. Переконаний, що саме ця обставина великою мірою визначила негативне ставлення до Велесової книги «провідних радянських спеціалістів з історії Давньої Русі — академіків Б. Рибакова, Д. Лихачова та їх послідовників, котрі оголосили унікальний давньоруський трактат «грубою фальшивкою». Хоча іншого не могло й бути. Адже арійська проблематика рішуче відкидалася представниками офіційної історичної науки.
Хто що б не говорив, а я закликаю читачів уважно вчитатися у текст Велесової книги:
Мы стояли на месте своем, с врагами бились сурово… [Велесова книга. C15]
Ці горді слова стосуються автохтонів Семиріччя, тобто пращурів українців, росіян, казахів.
А ось ще один фрагмент, який проливає світло на нашу прадавню історію: «Ми прийшли із краю зеленого (так у книзі названо Семиріччя — Ю. К.), а до того були батьки наші на берегах моря за Ра-Рікою [Так називали Волгу античні автори. В Рігведі її названо «Pa-sa», в Авесті — «Pa-ha»]. І з великими труднощами ми переправили своїх людей і худобу на цей берег, і пішли до Дону» [Велесова книга. — С. 15].
Не можу не запитувати й наступне: «Ми самі — арії, і прийшли із землі Арійської в край Інський. І пасовиська одержали, прийшовши до раю трав'янистого, для худоби хлібного» [Там само. — С. 37]. Із тексту Велесової книги випливає, що арії, які мешкали в Семиріччі, були переважно скотарями (тобто пастушачим народом). І лише прибувши на береги Дніпра, вони стають хліборобами (орачами, оріями).
Цілком ймовірно, що вихід аріїв із Семиріччя спричинила якась природна катастрофа. «Спочатку був слов'янський рід у горах великих і високих (згадаймо гору Хукар'ю на Памірі із Авести — Ю. К.). Там ми виганяли вівців пастися на трави. А одного разу люди пробудилися тому, що коні голосно іржали над хмарами. І ми це почули, і страх пройняв нас, і ми боялися, що не зможемо вберегтися. І потім настав великий голод. І пішли ми… І пройшли ми мимо землі Фарсійської (Прикаспій — Ю. К.) і пішли далі тому, що не придатною була та земля для вівців. Ми йшли горами великими (Кавказ — Ю. К.) і бачили каміння, на якому не можна сіяти просо. І тому ми пройшли мимо. І побачили степи квітучі і зелені (Кубань — Ю. К.) і там ми стояли два літа, а потім вирушили далі тому що там були хижаки. Ми пішли мимо Каяли до Нерпи-ріки (Дніпро — Ю. К.), яка у будь-якій битві прикривала нас» [Велесова книга. — С.31. Унікальна пам'ятка з історії слов'ян містить не тільки кіммерійські і скіфські легенди про вихід із Семиріччя, але й перекази саків-масагетів. На одній із дощечок міститься розповідь про вихід синів Арія — Кия, Щека і Хорива із Китаю чи Тибету спочатку до Семиріччя, а потім… до Карпат. Причому йшли вони у Придністров'я — Придніпров'я якраз через землі Фарсійські (навколо Каспійського моря), мимо Дворіччя-Месопотамії, мимо Сиріі].