На визвольних стежках Европи

У ДВОХ КОМАНДАХ: ЯМНИЦІ І УНІВЕРСИТЕТУ

Наша університетська команда була досить сильна. До її складу належали два грачі колишньої "Гасмонеї" — Мундзьо Шренцель і Карл Шпісбах, середущим помічником був Андрійчук. У нападі були добрі змагуни Корда, Чорнобай і Василь Дідошак (помер кілька років тому в Рочестері) та інші грачі, прізвищ яких уже й не пригадую. Я в той час ще був у резерві і тільки час від часу замінював Андрійчука, який був рутинованим і добрим змагуном, але не завжди витримував кондиційне.

У ту неділю, коли Ямниці треба було мати фінальну гру з "Динамом", наша університетська екіпа, до якої входили футбольна, відбиванкова, кошівкова, фехтувальна та інші дружини, увечері мала виїздити до Дніпропетровського на змагання п'яти університетів України під час жовтневих святкувань. Я, отже, мусів поїхати до Станиславова на матч з "Динамом" і безпосередньо по нім устигнути на потяг до Львова, щоб пересісти на потяг Київ — Дніпропетровське.

З Ямниці передавали мені невеселі вістки, а саме: нам дискваліфікували наших двох найліпших нападників — Ему і Богдана Малика. Вони обидва працювали в Станиславові на пошті. При пошті була профспілкова команда "Молнія" і вони зіграли в ній кілька товариських змагань. Через те спортові власті їх дискваліфікували і заборонили їм грати в нашій дружині в тій фінальній зустрічі.

По всіх тих наших несподіваних сенсаційних перемогах, команда Ямниці стала загадкою для "власть імущих". А слід узяти й те до уваги, що опікуном "Динамо" були органи НКВД — тепер КҐБ. У їх очах Ямниця мала неблагонадійну, націоналістичну і контрреволюційну репутацію. Саме тоді робився великий натиск влади на Ямницю та інші села, щоб закласти колгоспи. Ямниця чинила спротив, а довколишні села орієнтувалися на неї й казали, що коли Ямниця не хоче, то й вони не підуть у колгоспи.

... Крім того інші дружини мали в своїх рядах змагунів різних національностей — мали інтернаціональний характер, а Ямниця була чисто українською дружиною. Хоч "Динамо" мало в своїх рядах найкращих змагунів Станиславова, несподівані перемоги Ямниці так непокоїли динамівських опікунів, що вони на ті змагання спровадили трьох змагунів — помічників і воротаря з Києва для підсилення і без того дуже сильної своєї команди.

Було зроблене все, щоб не допустити до чогось непередбаченого і щоб кубок дістався динамівцям.

Ось так того осіннього сірого дня почалися фінальні змагання на грищі "Сокола" на Бельведері (грище"Каси ощадности" було в той час у стані реконструкції) в присутності всієї партійної знаті, військовиків НКВС та численної публіки, серед якої було багато ямничан і прихильників з довколишніх сіл. Ми, послаблені відсутністю наших двох нападників, боролися, як могли. Та перевага була за "Динамом" — і незалежно від нашого завзяття та емоційного наснаження ми програвали з рахунком 4:0. За яких 20 хвилин перед кінцем змагань наш змагун прорвався з м'ячем і на карному полі був брутально ззаду сфавльований їхнім оборонцем. Це був очевидний карний м'яч, одначе суддя не зареаґував на це. Наша дружина, яка і так була в великому нервовому напруженні, почала бунтуватися проти байдужого ставлення судді і ми загрозили, що змагань не будемо продовжувати і зійдемо з грища. Суддя не змінював свого рішення, і ми покинули стадіон. Попри всі спроби спортового й партійного проводу не допустити до такого скандального кінця та наперекір погрозам покарати нас, наше рішення було невідкличне, так що ми навіть не були на параді вручення кубка переможному "Динамо".