Таємниця індіанського острова
- Автор: Кристи Агата
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- ISBN: 5-308-01222-9
- Переводчик: Вадим Хазін
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Таємниця індіанського острова». Краткое содержание книги:
Знову запанувала тиша.
Крокуючи по терасі, Філіп Ломбард прорік:
— Що стосується моторного човна…
Блор подивився на нього й ствердно хитнув головою:
— Я знаю, що ви хочете сказати, містере Ломбард, човен мав прибути цілих дві години тому, але не прибув. Чому?
— Можете відповісти? — уїдливо спитав Ломбард.
— Ось моя відповідь: так було задумано заздалегідь. Це кільця одного ланцюга.
— Отже, ви вважаєте, моторка не прийде? — спитав Ломбард.
— Моторки не буде, — пролунав роздратований голос у нього за спиною.
Блор трохи повернув до нього свій могутній тулуб і роздумливо подивився на останнього промовця:
— Ви теж вважаєте так, генерале?
— Аякже, — різко продовжив генерал Макартур. — Звичайно, моторки не буде. Ми розраховуємо на те, що вона забере нас з цього острова. Насправді ж ми нікуди звідси не поїдемо — ось у чім заковика! Це кінець, ви розумієте, кінець… — Він на хвилину замислився, потім несподівано тихо додав — Тут панує спокій — цілковитий спокій… Це кінець… Безвихідь…
Він круто повернувся й покрокував геть. Обійшов терасу, зійшов положистою стежкою до моря, до самого краю острова, туди, де скелі виступали просто в море. Він ішов, ледь погойдуючись.
— Ще один з глузду з'їхав! — сказав Блор. — Схоже, всі ми тут збожеволіємо.
— Щось не віриться мені, що це торкнеться вас, — сказав Ломбард.
Колишній інспектор поліції посміхнувся:
— Мене ж бо звести з глузду нелегко буде. — І вже серйозно додав: — Втім, не думаю, щоб і вам це загрожувало, містере Ломбард.
— Дякую. В даний момент я почуваю себе цілком нормальним, — відповів Ломбард.
З невеселими думками, вийшов на терасу доктор Армстронг. Ліворуч розмовляли Блор і Ломбард. Праворуч туди-сюди неквапливо крокував Уоргрейв. Армстронг нерішуче попростував до нього. Саме тієї миті з будинку квапливо хтось вийшов:
— Пробачте, сер…
Армстронг обернувся й сторопів: до нього підійшов Роджерс, але в якому вигляді! Ще кілька хвилин тому він був уособленням стриманості, Тепер же його обличчя сіпалось, він весь позеленів. Контраст був такий разючий, що Доктор Армстронг на мить остовпів.
— Будь ласка, сер, мені конче потрібно побалакати з вами віч-на-віч. Прошу до будинку.
Армстронг зайшов. Знавіснілий дворецький плентався слідом.
— Що скоїлося, друже? — нарешті запитав доктор. — Постарайтеся взяти себе в руки.
— Сюди, сер, проходьте. Сюди.
Він прочинив двері їдальні, пропустив доктора, потім Увійшов сам, ретельно зачинивши за собою двері.
— Ну, — вже нетерпляче запитав Армстронг, — то в чім річ?
У Роджерса ходором заходив кадик, розкритим ротом хапав він повітря, не в змозі вимовити жодного слова. Зрештою він насилу видушив із себе:
— Тут відбуваються такі події, сер, які я не можу збагнути.
— Події? Які ще події? — різко урвав його Армстронг.
— Тут щось нечисте, сер. Може, ви вважатимете, що я з глузду з'їхав? Може, ви скажете, що це все дурниця?
— Заспокойтеся, друже. Скажіть же нарешті, в чому річ? Облиште шаради.
Роджерс проковтнув слину.
— Я маю на увазі фігурки, сер. Оті, що посередині столу. Фарфорові індійчата. Їх було десять. Можу присягнути — десять.
— Так, справді десять, — спокійно мовив Армстронг, — ми полічили їх учора за обідом.
Роджерс підійшов ближче.
— В тому-то й річ, сер. Минулої ночі, коли я прибирав зі столу, їх було вже дев'ять, сер. Мені це здалося дивним, але особливої уваги на це я не звернув. Сьогодні вранці, сер, коли я накривав на стіл для сніданку, я й не глянув на них — не до того було… А зараз я зайшов прибрати зі столу… Та погляньте самі, коли не ймете віри. Їх стало вісім, сер! Тільки вісім. Це якась нісенітниця, чи не так? Тільки вісім!..
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
Після сніданку Емілі Брент запросила Віру Клейторн піднятися на вершину острова, подивитися, чи йде човен. Віра не заперечувала.
Вітер свіжішав. На хвилях з'явились білі баранці. Рибальські човни не вийшли в море. Не видно було й моторки. Вирізнявся лише високий пагорб — червона скеля, що виступала далеко в море, затуляючи маленьку бухту Стикльхевена.
— Моряк, що привіз нас учора, справив на мене вельми позитивне враження, — мовила міс Брент. — Дивно, що він так запізнюється сьогодні.
Віра не квапилася відповідати. «Зберігай спокій, — невпинно повторювала собі. — Не панікуй, тримайся. Не втрачай рівноваги. Адже ти завжди відзначалася міцними нервами».