Таємниця індіанського острова

— Роджерс запевняє, що нічого не їла й не пила.

— Він ще й не таке міг би сказати, — мовив Блор, і так багатозначно, що доктор підозріливо глянув на нього.

— Ви так думаєте? — звернувся до нього Ломбард.

— Безперечно. А чом би й ні? — відворкнув Блор. — Усі ми чули цей обвинувальний акт учора ввечері. Може виявитися, звичайно, що це маячня божевільного! А з другого боку, хіба це не може бути правдою? Уявімо собі на якусь мить, що Роджерси справді ухекали стару хазяйку. Що з цього випливає? Вони відчували себе я цілковитій безпеці, й раптом…

Віра перебила його.

— Мені здається, що місіс Роджерс ніколи не відчувала себе в безпеці, — тихо промовила вона.

Блор докірливо подивився на Віру — мовляв, що з жінки візьмеш.

— Воно, може, й так, — вів далі. — Та в усякому разі, вони були певні, що їм нічого не загрожує. І раптом учора ввечері цей загадковий псих виказує їхню таємницю. Що відбувається далі? У жінки здають нерви. Пригадуєте, як чоловік припадав біля неї, коли вона опритомніла; і справа тут не в чоловічій турботі, ні! Він відчувався, мов лин на сковороді. Аж трусився, що вона обмовиться. Отже, вони вчинили вбивство. І коли слідчі органи почнуть доскіпуватися, як з ними буде? Десять шансів проти одного, що жінка розколеться. В неї не вистачить нахабності заперечувати все, брехати, доки не відчепляться. Вона — жива небезпека для свого чоловіка. Он що. З ним же — все гаразд. Він байдужо брехатиме аж до страшного суду, та ось у жінці він не певний: розколеться, і йому каюк, І він підсипає велику дозу снотворного в її чашку — тепер певен, вона замовкне назавше.

— На нічному столику не було чашки, — сказав Армстронг, — я спеціально подивився.

— Ще б пак, — презирливо пирхнув Блор. — Тільки-но вона випила зілля, він прибрав чашку, блюдце й ретельно вимив їх.

По короткій паузі втрутився в розмову Макартур.

— Може, й так, — промовив невпевнено, — але мені важко повірити, що чоловік здатний отруїти свою дружину.

Блор глузливо реготнув:

— Коли загрожує зашморг, хіба тоді до сентиментів?

Настала тиша. По хвилині розчинилися двері й увійшов Роджерс.

— Я можу вам бути корисним? — мовив, обводячи всіх поглядом. — Дуже шкодую, що було замало грінок, але ж у нас скінчився хліб. Човен ще не прибув, а запасу немає.

— А коли звичайно прибуває моторний човен? — завовтузився в кріслі суддя Уоргрейв.

— Між сьомою і восьмою, сер. Іноді трохи пізніше. Не розумію, куди подівся Фред Нарракотт. Якщо захворів, то мав би прислати свого брата.

— Котра година? — запитав Філіп Ломбард.

— Без десяти десять, сер.

Ломбард прикро похитав головою. Роджерс зачекав ще хвилину-другу.

— Мене дуже засмутила смерть вашої дружини, Роджерсе, — з несподіваною проникливістю звернувся до нього генерал Макартур. — Доктор щойно повідомив нам цю сумну звістку.

Роджерс уклонився.

— Дякую вам, сер, — сказав і, взявши порожнє блюдо, вийшов з кімнати.