КГБ СРСР. Спогади опера

Після невеликої наради, де Коля Ляхович запропонував кожному викласти свою думку і плани, мовчки і терпляче всіх вислуховував, нарешті владно припинив базар і мовив:

— Всім дякую. Я вас вислухав, а рішення приймаю таке: під підписку про нерозголошення розкрити сам факт проведення операції КГБ перед начальником Згурівського вузла зв’язку Мацепурою. Без нього будка машини зв’язку в чистім полі за селом та ще і в заметіль була сильно примітна. Залучити начальника місцевої міліції, а також дільничного Євтуха, до організації міліцейської огородження місця стоянки причепу, попередивши, щоб ті ні в якому разі, під страхом смерті, не додумались зупиняти вантажівки ТІR.

Поки я їздив у Згурівку вербувати начальника місцевого зв’язку Сашка Мацепуру, що за сумісництвом був ще й моїм кумом, а також ставити завдання Мишку Євтуху, відриваючи його від його ж роботи (чому він був тільки радий), в чистому полі відбулась «заміна гравців». Будка «міністерства зв’язку» була майже така самісінька, тільки трішечки інша, хоч і з тими самими номерами що і в попередників, але самих ОТУшників вже не було. Замість них в будці вже без буржуйки, проте з модерновим автономним електричним опаленням, сиділи кремезні хлопці з товстими шиями і накачаними біцепсами, з важенною і громіздкою сумкою вороненого залізяччя, які відверто не приховували, що вони не обтяжені аналітикою, розумовою діяльністю і «не ведающие, что в мире есть печаль». Це були розвідники і група захвату з управління зовнішнього спостереження.

Сашко Мацепура, з яким я приїхав на його ж службовій машині районного вузла зв’язку і якого в «нашу» будку не допустили, мовляв, там немає нічого цікавого, тут же на карті показав, що в цьому районі є його НУП (необслуживаемый усилительный пункт магістральної лінії зв’язку – бетонна будка на узбіччі дороги засипана землею), що знаходиться в кілометрі звідси в зоні прямого зору через поле і що там, під виглядом ремонтників, можна облаштувати тимчасову базу і пункт спостереження за об’єктом. Для нас це було не просто дуже доречно, але й вирішенням всього нашого геморою з маскуванням і легендуванням операції.

До вечора чисте поле було обложене двома ніби–то міліцейськими ДАІшними постами, що були від причепа на максимальній відстані, проте в полі прямого зору і двома бригадами гебешного зовнішнього спостереження і груп захвату, одна з яких сиділа через поле в будці «машини зв’язку» біля НУПу, а інша з протилежного боку поля в іншій будці, яку той же Мацепура позичив в місцевому колгоспі «для забезпечення особливо важливих ремонтних робіт на магістральній лінії зв’язку державного значення». Ясно, що «автономного опалювання» чи хоча б буржуйки в іншій будці не було, а тому група захвату грілася біля тут же розкладеного вогнища, від якого смачно пахло шашликами. З самого Києва спеціальною оказією були привезені для всіх (!) справжнісінькі і новісінькі баранячі кожухи і валянки, а назавтра обіцяли ще й буржуйку. Особливим колоритом був трактор «Бєларусь» з мацепуриної контори, яким він самолічно притіг колгоспну будку (ну й Сашко, я й не знав, що він ще й тракторист).