По живу і мертву воду
- Автор: Далекий Николай Александрович
- Серия: Оксана Стожар #3
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: «КАМЕНЯР»
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «По живу і мертву воду». Краткое содержание книги:
Головна тема роману «По живу і мертву воду» — життєдайність і сила ідей інтернаціоналізму, дружби народів. Ці ідеї, немов казкова жива вода, врятовують багатьох героїв книги, розкривають їм очі на правду, виводять з мороку людиноненависницької пропаганди.
— Ти чув що-небудь про нову зброю?
— Говорять… — невизначено знизав плечима оберштурмбаннфюрер.
— Але ти щось знаєш напевне?
Гість насупився.
— Ні! — рішуче сказав він і тут же усміхнувся, — Але якби навіть знав…
— То все одно нічого б не сказав? — з усмішкою підхопив Герц, — Значить, знаєш. У мене одна надія на цю секретну зброю, яку сам господь вкладає в руки фюрера. Лише вона врятує нас. Один удар, і гинуть не сотні, не тисячі, а мільйони наших ворогів.
Грефрат підсів до столу, знову взяв у руки список.
— Як ти дивишся на ідею створення української дивізії СС «Галичина»? — запитав він, лукаво глянувши на начальника гестапо.
— По-моєму, марна пропагандистська витівка. Ці есесівці порозбігаються при першій сутичці з противником або ще гірше — вдарять нам у спину. Фюрер сказав ще на початку війни, що на просторі від Ельби до Уралу ніхто, крім німців, не повинен мати в руках зброї. Це велика мудрість.
— М-мтак… — мгукнув гість, розглядаючи список. — Які в тебе стосунки з цим… радником Хауссером?
— Ніяких… Я навіть не розумію, чим, власне, займається цей самовпевнений тип. Експерт у східних питаннях, друг Альфреда Розенберга… Подумаєш, цабе! Нам би менше радників та більше солдатів.
— Боюся, Генріх, що ти помиляєшся, — лагідно заперечив Грефрат. — Дехто дотримується іншої точки…
— Більше експертів і менше солдатів? — глузливо запитав Герц.
— Щось подібне…
— Ти серйозно?
Оберштурмбаннфюрер не встиг відповісти — в двері постукали.
До кімнати ввійшов низенький товстий чоловік у чорному плащі й форменому чиновницькому кашкеті на великій круглій голові. Його очі ховалися за товстим склом окулярів. Він змахнув долонею, наче перекинув щось невидиме через праве плече.
— Хайль Гітлер!
— Хайль Гітлер!
Очевидно, Грефрат і радник Хауссер були знайомі раніше, проте Герц з задоволенням відзначив, що його приятель з іронічною цікавістю і навіть зневагою оглянув непоказного радника з ніг до голови так, начеб він його вперше побачив. Тим більш дивним здався Герцові той винятково ввічливий, аж запобігливий тон, яким Грефрат звернувся до прибулого.
— Пане раднику, вибачте, що я потурбував вас. Я мав намір зустрітися й поговорити з вами завтра, але тут виникла одна термінова справа, і я хотів би знати вашу думку. Ось список осіб, яких пан штурмбаннфюрер має намір заарештувати цієї ночі. Якщо хтось з них зацікавить вас…
Хауссер блиснув склом окулярів у бік Герца, взяв список, розстебнув верхній гудзик на плащі, підсів до столу.
Грефрат послужливо подав йому олівець.
Проглянувши список, радник замислився, а потім рішуче поставив галочки проти кількох прізвищ і передав аркуші Герцові. Галочками було позначено тих, хто підозрівався у викраденні зброї. Шість прізвищ.
— Ви вважаєте, що заарештувати слід тільки цих, а рештки поки що не чіпати? — запитав начальник гестапо, неприязно дивлячись на потворно великий, майже позбавлений рослинності череп радника.
— Ні, пан радник, очевидно, мав на увазі інше… — втрутився Грефрат, переглядаючи список. — Саме цих людей не слід займати. Я правильно зрозумів вас, пане радник?
— Так, — кивнув головою Хауссер. — Цих людей не треба чіпати.
— Але ви прочитали, в якому злочині їх запідозрено?
— Звичайно…
Такого повороту справи начальник гестапо не сподівався. В його практиці за останній рік було два дивних випадки, коли раптом, без пояснення причин, начальство наказало йому звільнити кількох злочинців, яким загрожувала смертна кара. Всі вони були терористами-оунівцями, які брали участь у збройних нападах на державні установи. Герц не розумів, у чому справа, й, звичайно, не припускав думки, що до дивних наказів начальства має якесь відношення радник Хауссер. Тепер ця думка в нього виникла, і він, здивований, обурений до глибини душі, глянув на свого приятеля.
Грефрат мило всміхнувся йому.
— Пане штурмбаннфюрер, мені треба поговорити з радником. Де б ми могли…
— Будь ласка, — ледве стримуючи роздратування, сказав Герц. — Мій кабінет… Я залишу вас.
Оберштурмбаннфюрер і радник розмовляли вдвох близько години. Коли Хауссер пішов, принижений, розлючений начальник гестапо повернувся в свій кабінет. Грефрат удав, що не помічає стану свого друга.
— Отже, Генріх, ти не чіпатимеш цих людей, — бадьорим тоном промовив він. — І взагалі, мій любий, від сьогодні будь обережний з оунівцями щодо репресій. Особливо з їх ватажками всіх рангів.
— Навіть якщо вони грабуватимуть наші ешелони, забиратимуть зброю, що йде на фронт? — гнівно блиснув очима Герц.