Місцеві формування німецької армії та поліції у Райхскомісаріаті «Україна» (1941–1944 роки)

Питання порушення присяги у даній ситуації теж не є зовсім однозначним. Проблема полягає у вроджених вадах самої більшовицької системи. Така необхідна складова вірності солдатському обов’язку, як довіра підлеглих до керівництва і навпаки, у радянській армії була фактично відсутня. Творець РСЧА Лев Троцький з самого початку визначив основний засіб стимулювання червоноармійців до дії: «Солдати повинні бути поставлені між неминучою смертю в тилу і можливою смертю на фронті». Це, зокрема, дало підстави російському історику Ігорю Бунічу оцінювати катастрофу 1941 року як повстання армії проти більшовицького режиму[87]. Радянський генерал-лейтенант Михайло Лукін висловився обережніше, і, вочевидь, об’єктивніше. На допиті у таборі військовополонених він заявив, що давши радянському народу хоча б якусь надію на кращу альтернативу, німці могли б на нього повністю покластися у боротьбі проти більшовизму. Разом з тим, очікувати від громадян СРСР стихійного повстання чи самостійних дій не було підстав[88].

Перші добровільні помічники («гіві»), яких залишали для господарських робіт при фронтових частинах німецької армії, не отримували жодної платні. Встановленого пайка теж не було, харчі та тютюн за залишковим принципом приносили з кухні солдати, призначені наглядати за «помічниками». На кінець 1941 року, зі збільшенням маси добровольців та зі створенням перших охоронних команд з військовополонених, озброєні «гіві» почали отримувати певну платню, зазвичай від 13 до 17 райхсмарок. Їм присвоїли своєрідні звання, на зразок «стрілець («гіві»)» (Schutze (Hiwi)). У першій половині 1942 року платню почали збільшувати до 18–24 марок, а продуктовий пайок зрівняли з пайком німецького солдата[89].

Нарешті, згідно із серією наказів ОКВ та командування окремих з’єднань Вермахту, на середину 1942 року схема забезпечення «гіві» стабілізувалась у вигляді трьох категорій оплати (додаток 6 до наказу ОКХ № 8000/42). Перша, найчисельніша категорія «добровільних помічників», які відслужили менше півроку, отримувала 30 райхсмарок на місяць. Платню здебільшого видавали окупаційними карбованцями, тобто звичайний «гіві» отримував 375 крб./міс. Другу і третю категорію становили добровольці, що прослужили, відповідно, півроку та рік. Їхня платня становила 36 РМ (450 крб.) для другої, та 42 РМ (525 крб.) для третьої категорій. Харчами «гіві» забезпечувалися на рівні з німецькими солдатами, вони їли з однієї кухні[90]. Тут варто відзначити, що при перерахунках армійські інтендантські служби начисляли гроші за більш реальним співвідношенням райхсмарки до карбованця, тобто 1 РМ/ 12,5 крб., тоді як офіційний курс окупаційної валюти було встановлено на рівні 1/10.