Місцеві формування німецької армії та поліції у Райхскомісаріаті «Україна» (1941–1944 роки)
- Автор: Дерейко Иван
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Інститут історії України НАН України
- ISBN: 978-966-02-6312-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Місцеві формування німецької армії та поліції у Райхскомісаріаті «Україна» (1941–1944 роки)». Краткое содержание книги:
Перша група складається з українців та інших жителів республіки, які служили у фронтових, охоронних та допоміжних частинах Вермахту та військ СС. Майже половина з них (64 з 129) — це молоді чоловіки 1918–1923 років народження, переважно новобранці і резервісти, покликані до ЧА під час мобілізації 1941 року. 43 добровольці — 1901–1915 років народження, ще 4 — старші 40 років. Молодь, тобто вояки, які досягли повноліття вже під час окупації, складає 17 % від загальної кількості (22 чол.). Найбільшу групу становлять чоловіки 1919 року народження, яким у 1941 році виповнилось 23 роки.
За національним складом основна маса — українці (114 чол.), 11 росіян, 2 євреї, 1 кубанський козак, 1 білорус. Більше половини (74 чол.) складають колишні вояки ЧА, завербовані в таборах військовополонених. 32 % з них — представники середнього та молодшого командного складу: 2 майори, 1 капітан, 13 лейтенантів, 2 ротних політруки, 6 сержантів. Серед рядових (50 чол.) варто відзначити наявність 2-ох представників НКВС (прикордонник і міліціонер). З них усіх дезертирував з ЧА тільки один вояк, але був затриманий і направлений до табору військовополонених, звідки й потрапив до німецького війська.
Основна маса добровольців — селяни та робітники з початковою та незакінченою середньою освітою (85 чол., тобто 66 %), з них 1 прослухав курс лікбезу, і 1 «малограмотний». Повну середню освіту мали 7 чоловік, ще 9 закінчили технікуми та ФЗУ. 12 чоловік отримали військову освіту (серед них 1 пілот-винищувач та 1 підводник). Добровольців з вищою освітою виявилось тільки 10, серед яких 1 музикант, співак хору Вірьовки, і 1 член Спілки художників УРСР.
32 % добровольців складають члени та кандидати ВКП(б) і ВЛКСМ (9 комуністів та 32 комсомольці), ще 2 — депутати ВР УРСР та ВР СРСР. 3 добровольці — учасники Визвольних змагань, 1 — вояк розбитого німцями загону УПА, 19 чоловік — з сімей, репресованих радянськими каральними органами (в т. ч. 1 комуніст і 1 комсомолець). Таким чином, ми отримуємо 18 % «ображених на радянську владу». До цієї цифри слід додати ще 16 чоловік, що втратили батьків чи родичів під час Голодомору 1932–33 років. Лише 6 чоловік раніше притягувались до відповідальності за кримінальні злочини, але 2 з них засуджені за крадіжку і невиконання поставок у 1933 році, а 1 — вихованець дитбудинку, чиї батьки померли під час Голодомору.
Тобто, загальна картина особового складу українських частин німецького війська вимальовується наступним чином. Більше половини українців у Вермахті — але не переважну більшість — складають полонені солдати, офіцери та політпрацівники ЧА (57 %), що були завербовані у таборах військовополонених. Третина загальної кількості — радянські активісти, члени партії та комсомольці. В основному це робітники і селяни з початковою, середньою та середньою технічною освітою. Протягом служби у Вермахті 13 чоловік займали офіцерські посади, 3 були нагороджені бойовими орденами (Залізним хрестом ІІ класу і Відзнаками за хоробрість для східних народів). 12 добровольців на завершальному етапі війни перейшли на бік Червоної армії і брали участь в боях з німцями, 2 були нагороджені радянськими орденами і медалями.
Таким чином, коли ми можемо обґрунтовано робити попередні висновки стосовно мотивації добровольців українських антирадянських частин, створених без участі нацистів, то контингент, з якого складались місцеві армійські та охоронні формування німецьких збройних сил, залишає багато питань. Так, кількість найбільш імовірних союзників окупантів у боротьбі з більшовизмом, тобто постраждалих від репресій НКВС, у військових частинах становить меншість, тобто до 30 відсотків. З іншого боку, кількість членів партії, комсомолу і інших радянських організацій, включно з Верховною радою і НКВС, несподівано більша, ніж кількість репресованих. Це підштовхує нас до припущення, що причини вступу українців до нацистських збройних формувань лежать в інших, здебільшого зовсім не ідеологічних площинах.
Для розв’язання даної проблеми належить розглянути ту пропозицію, на яку відгукнулася така значна кількість українців, тобто що пропонували добровольцям в обмін на службу у німецьких збройних формуваннях. Так як побудова місцевих формувань на базі якихось політичних платформ була неможливою майже до кінця війни згідно з численними заборонами Гітлера, передусім звернемо увагу на матеріальний бік справи, адже їсти всім хочеться незалежно від політичного режиму.