Місцеві формування німецької армії та поліції у Райхскомісаріаті «Україна» (1941–1944 роки)

Основні структурні одиниці УВД, 8 робочих рот і 3 транспортні колони на кінній тязі, були створені навесні 1942 року з особового складу розформованих рівненських та луцького українських куренів. Роти нараховували по 70–120 чоловік під керівництвом німецьких офіцерів та українських підофіцерів (труппенфюрерів та обертруппенфюрерів). Рядові (УВД-мани) отримували по 24, туппенфюрери — 36, обертруппенфюрери — 45 РМ на місяць. Усім українцям видали напіввійськову уніформу і робочий одяг, а також поставили на повне харчове забезпечення. Носіння національних відзнак було заборонене. Робітники жили і працювали без охорони, але для виходу з розміщення частини потрібен був письмовий дозвіл командира.

Через те, що з УВД продовжували дезертирувати колишні добровольці націоналістичних формувань, всі роти вже до зими 1942 року перекинули на Східну Україну, де, шляхом мобілізації місцевої молоді, довели чисельність особового складу кожної до 170–200 чоловік. Протягом 1943 року роти дислокувались в Києві, Миколаєві, Нікополі, Запоріжжі, Каменському, Дніпропетровську, Новомосковську та Павлограді, окремі групи виїжджали в Умань, Полтаву та Кіровоград. Всі вони займались в основному збором та вивезенням металів і заводського устаткування до Німеччини, та іноді виконували замовлення військових властей на перешивку колій, ремонт залізниць та будівництво мостів. До військових дій чи виконання окупаційних функцій УВД-мани не застосовувались, і зброї не мали.

Проте, незважаючи на цивільний характер організації, конфлікти виникали і тут. Так, наприклад, 29 серпня 1943 року групою з чотирьох працівників на чолі з труппенфюрером Рохнянським було вбито веркдінстляйтера УВД в Умані Ганса Шенка. Українці, забравши особисту зброю вбитого, зникли на службовій машині в невідомому напрямку. Слідством, проведеним службовцем місцевого СД унтерштурмфюрером Брюннертом, було встановлено, що причиною ексцесу стала поведінка самого Шенка. Він систематично бив своїх підлеглих, погрожував їм зброєю, і переслідував за спроби подати скарги керівництву на таке поводження. 16 українських працівників, які були в момент убивства в приміщенні уманського УВД, не звернули увагу на стрілянину, що почалась в кабінеті Шенка, тому що останній неодноразово стріляв по своєму шоферу Володимиру Стрільченку. Він ставив водія до стіни, і стріляв довкола нього, імітуючи розстріл. Незважаючи на залучення місцевої жандармерії, ані четверо втікачів, ані викрадений автомобіль так і не були знайдені[78].