Цифровий, або Brevis est
- Автор: Дяченко Марина та Сергій
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4797-7
- Переводчик: Олекса Негребецький
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Цифровий, або Brevis est». Краткое содержание книги:
Це кінець?.. Та ні, це тільки початок, початок нової гри.
Максим — преферансист з нічного Інтернет-клубу. Максим може все, майже все. Причому в реальному житті. Чи все ж таки в грі?.. Так чи інакше, Арсен починає співпрацювати в Максимом. Велика Гра починається…
Він обвів кімнату широким жестом, ніби запрошуючи Арсена царювати серед запилюжених стелажів, моніторів та офісних столів.
— Так буває? — повторив Арсен ще недовірливіше.
— Запевняю тебе.
Максим перевів погляд на екран свого ноутбука. Рибалка вже підходив до ринкового майдану й саме пробирався в юрбі.
— Як тільки сервер не висне? — пробурмотів Максим.
— Чого так багато людей?
— Сьогодні п’ятниця, пора приносити жертву Чорній Богині.
— Вони й досі…
— Так, і щоразу глядачів дедалі більше.
— Гидота.
— Авжеж. Хочеш подивитися?
Арсен завагався.
— Я вже бачив. Коли Міністр востаннє йшов на Асамблею…
— І як тобі?
— Дуже натуралістично, — зізнався Арсен. — Не знаю, як вони це роблять.
— Передові технології, — рибалка, корячись ледь помітним рухам мишки, просувався по вулиці, брукованій кругляком. — Уяви, що буде, коли почнеться повальне переоснащення: не просто ґеймерські окуляри та рукавички, а стенди-тренажери з цілковитим ефектом присутності.
— Кому це треба? — Арсен присунувся ближче до екрана. — Запаришся бігати з мечем. Спробуй, примусь маминого синка відірвати зад од м’якого крісла й реально помахати бойовим молотом…
Рибалка на екрані комп’ютера наближався до майдану, оминаючи перешкоди. Юрба з кожним кроком густішала.
— А постав себе на місце маминого синка, — запропонував Максим. — І уяви бойову лють. Екстаз. Трапляються в нього в реальному житті такі переживання? Зрозуміло, потім у нього болітиме кожен м’яз, зопалу, може, ще й вивихне собі що-небудь. Але він пам’ятатиме, який був сильний. Який сміливий. Навіть якщо його поб’ють, він почуватиметься тимчасово переможеним героєм, а не жалюгідним невдахою, як у житті.
— Це наркотик.
— Це вітамін. Мамин синок відчує свого персонажа — всередині. Піде в інститут на пари, несподівано сильний. Внутрішньо вільний. Цікавий жінкам.
— Щось я не бачив у пацанів, любителів стрілялок, особливої внутрішньої волі.
— Я кажу про те, чого нема, але що неодмінно буде… Дивись, починається.
На поміст перед храмом вийшли два намальовані жерці й між ними вибрів, спотикаючись, хлопець років вісімнадцяти, гладкий і незграбний. Арсена знову вразила якість промальовування; цей пухкий парубок здавався чужорідним елементом у грі. Неначе в глянсовому журналі знайшлося місце аматорському знімкові провінційної дівчини з невиразним круглим лицем.
— Мені гидко дивитися, — сказав Арсен. — Є в цьому якесь… збочення.
Максим кивнув:
— Згодний… І зв’язок гальмує. Сервер перевантажений.
«Ви справді хочете вийти з гри»? Максим клацнув підтвердження. З’явилася заставка «Королівського балу»; Арсен відкинувся на спинку крісла, і підняв очі на великі чорно-білі монітори.
На екрані, що транслював картинку з супермаркету, з’явився чоловік з візком, зняв з полиці банку, почав читати етикетку. На екрані, що показував вулицю коло входу в Інтернет-клуб, беззвучно відчинилися двері. Вийшов довговолосий хлопець років п’ятнадцяти, в потертих джинсах і дешевій куртці, накинув каптур, побрів, утягши голову в плечі, до порожньої автобусної зупинки.
— Навіщо це тобі потрібно? — запитав Арсен, спостерігаючи, як іде хлопець. — Навряд чи ти стежиш, щоб у супермаркеті хтось не вкрав пачки масла. Чи щоб в офісі не гралися в іграшки в робочий час. Або…
На другому екрані миттю все змінилося. Тінь метнулася з темного закутка, де Арсенові раніше ввижався вогник сигарети. Наздогнала пацана прямо коло чорної машини; розкрились дверцята. Секунда — і підлітка, що пручався й виривався, затягли в машину, й дверцята захряснулись. Розійшлась у вогкому повітрі хмаринка диму з вихлопної труби.
— Ну от, — меланхолійно повідомив Максим.
— Це… як?!
Максим кивнув на сусідній екран. Там ожила темрява; веб-камеру було встановлено в машині над вітровим склом, де звичайно чіпляють іграшки, іконки чи талісманчики на ниточках. Максим підняв пульт, і Арсен почув важке дихання, звуки боротьби, голоси.
— …Оглух, шмаркач? У що грався?
— «Лицарі й маги»…
— Давай лоґін-пароль, справжній, я перевірю. Швидко, а то сідало порву!
— Я забув…
— Нагадати?
Тіні сіпнулися. Тонкий голос плаксиво заскиглив:
— Н-ні…
— Згадуй, стерво мале, а то гірше буде. Не бреши! Перевірю!