Цифровий, або Brevis est

За дальнім столиком істерично розреготалася білявка. Ліниво, як у фільмі жаху, оберталися два вентилятори над головами, і труп зеленої мошки в щілині між стіною та рамою ледь ворушив крильцями. Життя після життя.

— Я серйозна людина, — м’яко сказав Максим. — Ось Міністр — він у грі серйозна людина, а я… в іншій сфері. Дурний адмін дзенькнув своєму шефові, похвалився здобиччю, а дехто відразу попередив мене. Це як павутина: муха торкнеться ниточки, і дзвіночок задзвенить.

Арсен подивився на нього через стіл. Отак стоїш, з яблуком на голові, довірливий, відкритий, навіть веселий. А людина піднімає пістолет… цілком незнайома людина, цілком чужа, якщо чесно.

— Чому я повинен тобі вірити? — пробурмотів Арсен. — Ти… просто хочеш видавити мене з гри!

— Твоє вбивство має здаватися прозорим, побутовим, не пов’язаним з грою, — м’яко сказав Максим. — Інсценують напад маніяка, наприклад, — це значить, що твоє тіло знайдуть у лісі у відповідній кондиції… Розумієш, так?

— Ти мене залякуєш, — сказав Арсен, і голос його неприємно здригнувся.

— Так, — Максим кивнув. — Я тобою зараз маніпулюю. І водночас — я кажу правду.

Надворі, за вікнами, визирнуло крізь хмари сонце, і Максимові очі стали медово-жовті, наче в кота. Арсен похнюпився.

Кинути все. Грошей він іще заробить. Якщо працювати тільки з собаками — року вистачить, щоб покрити збитки. Поміняти лоґін, усі паролі, деінсталювати гру на диску. Якщо він зараз зникне — трибунал пройде, як по нотах, його засудять, але не знайдуть. Це ж тільки гра, гра та й годі, хай навіть на гроші. Схоже, мама свого домоглася — він ходитиме до школи, він учитиметься, як бджілка…

Максим ворухнувся. Арсен швидко підняв очі й побачив, як той лізе в кишеню куртки. Арсен очікував побачити мишу на обрізаному проводі — однак Максим дістав усього-навсього м’яту сигарету. Нерівно, уривчасто закурив. Арсен недоречно згадав Квіні: якщо Руда, закурюючи, демонструвала статус, то Максим просто забув у цю мить, що покинув курити. Щось турбувало його в цю мить, щось важливе. Він ворушив губами, наче подумки рахував.

Білявка на височенних каблуках процокала до виходу, червона, з надутими губами. Нещасний «ботан» залишився, похнюпившись, сидіти за столиком.

— Hi, — сказав Максим. — Не вистачить.

— Чого?

— Потужностей, щоб відмити твого Міністра й залишити в грі. Зрозумій, моя контора з цим не працює. Нас цей «Бал» зачіпає бортиком, тільки тому, що в ньому знайшовся ти. По ідеї, якщо всі ресурси перекинути на «Бал»… Усе одно буде пізно. Крім того… Ну, пограєш ще місяців два. І заради цього — довічний страх, що тебе от-от уб’ють? Ходити з охоронцем, озиратися й здригатися від кожного стукоту, нікому не вірити? Га?

Він говорив, затягуючись, затишно попихкуючи, насупивши брови. Потім раптом усвідомив, що в нього в руках сигарета, поморщився й погасив недопалок. Ця деталь сказала Арсенові більше, ніж слова.