Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— Запам’ятай головне: їдучи, ти маєш завжди притримувати поводи. Саме притримувати, а не триматися за них, бо, якщо їх зовсім відпустити, ми викличемо підозру. Насправді ж ми їх приторочимо до луки сідла, тільки не туго, аби лише не теліпалися, а я міг крутити головою. А краще ти їх зовсім не чіпай — лише роби вигляд.
— А навіщо ж вони тоді?
— У звичайних умовах давати напрямок коневі, себто мені, — не став приховувати кінь, — та в наших умовах давати собі напрямок буду я сам — все одно ти дороги не знаєш. Іще одне: терпіти не можу, коли мені вчіплюються в гриву. Тож краще рук не розпускай.
— Поводів не торкайся, за гриву не чіпляйся — як же мені триматися? — заблагав Шаста.
— Авжеж, — кивнув кінь, — коліньми. У цьому й полягає мистецтво верхової їзди. Стискати боки коню коліньми, спину тримати рівно, наче рогач проковтнув, лікті не розчепірювати… Навіщо ти шпори собі причепив?
— Як навіщо? Усі поважні вершники так роблять — на власні очі бачив!
— От що, хлопче, шпори заховай куди подалі, хоча б у сідельну торбу — буде нагода, ми їх іще продамо в Ташбаані. А тепер час настав: по конях! Гоп!
— Ой, щось не «гоп», а «геп», — встиг видихнути Шаста, гепаючись з першої спроби.
— Я ж тобі кінь, а не копиця сіна, щоб отак плигати на мене. Спробуй іще раз. От бачиш, зовсім інша справа! Тепер сядь струнко, пригадай, що я тобі казав про коліна. Хто б міг уявити, що бойовому коню, який, між іншим, водив в атаку всю кінноту, який вигравав призові перегони, доведеться возити на собі чувал із картоплею — бо інакше твоє вміння триматися в сідлі й не назвеш! — Кінь знову форкнув, цього разу лукаво. — Гаразд, тримайся, як умієш! А з тим — у дорогу!
І вони тихенько вирушили в темряву ночі. Спочатку кінь ішов кроком на південь від рибальської халупи, де паморочна річечка впадала в море, і тут він добряче потупцяв у грязюці, залишаючи досить чіткі відбитки копит, з яких було видко, що він буцімто прямує на південь. Але щойно вони опинилися посеред броду, кінь повернув проти течії, водою вони піднялися вгору ще на сотню-дві кроків, поки кінь не підшукав місце, де б вийти на берег. Тут була мілина, усіяна галькою, на якій не залишалося помітного сліду. Так само обережно він вийшов на берег і кроком попрямував тепер на північ, поки рибальська халупа з поодиноким деревом, стайня з віслюком та затока — усе те, що Шаста до того знав у своєму житті, не розтанули в темряві літньої ночі. Пологий схил, де опинилися мандрівники, потроху вивів їх на гребінь пагорба, за яким закінчувався відомий Шасті світ і стелилася велика, поросла буйними травами рівнина без кінця-краю, де гуляв вільний вітер.
— Ну, що скажеш? — спитав кінь. — Як на мене, це чудове поле для галопу!
— Тільки не це! — заблагав Шаста. — Я не вмію! Будь ласка, мій добрий коню… пробачте, не знаю, як вас звати…
— Ігого-гого-йохохо-гуді-га, — відповів кінь.
— Пробачте, але мені ніколи-ніколи не вдасться вимовити таке дивне ім’я повністю. Можна, я буду звати вас просто Ігого?
— Що ж, якщо на більше ти не здатен, можна й так, — не став заперечувати кінь. — А тебе як звати?
— Усі мене звуть Шаста.
— Фр-хр-гм… Хто їх вигадує, такі дивні імена, хіба що язика зламати… Гаразд, звикну, а тепер повернімося до галопу чи чвалу. З ним навіть простіше, ніж підтюпцем, якщо пристосуватися до ходи — тоді тобі не доведеться весь час підводитися на стременах. Стискаєш мої боки колінами і дивишся вперед поміж моїх вух. І в жодному разі не дивись на землю. А як відчуєш, що от-от упадеш, просто стисни коліньми боки та випрями спину. Готовий? Увага, до Нарнії — галопом руш!
Розділ 2
Дорожні пригоди
Наступного дня, коли Шаста прокинувся, сонце стояло вже високо. А прокинувся він від того, що йому наснилося, буцімто його обличчям мандрує щось тепле й вогке. Він широко розплющив очі й побачив перед собою кінську пику. Одразу ж події попередньої ночі постали перед ним. Він рвучко підхопився й сів, аж раптом його пронизав біль, і хлопчик застогнав.
— О мій Ігого, — видихнув він, — здається, я весь у синцях — болить геть усе. Поворухнутися навіть боляче.
— Доброго ранку, маля, — обізвався кінь. — Мабуть, то втома далася взнаки. Або задубів з незвички. Як на мене, то ніяк не може бути пов’язане з падінням. Та й падав ти — тьху, тьху! — усього разів із дюжину, не більш. До того ж на таку чудову м’якеньку та пружну травичку, що падати на неї — саме задоволення, сам би качався на ній хоч весь день. Єдине карколомне падіння, яке тобі майже вдалося, — та й те припало в чагарник. Ні-ні, кажу тобі, це все від браку досвіду — вперше завжди так буває. А от як нам бути з твоїм сніданком? Я-то вже поснідав…