Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

— Річка має відбити наш запах та збити хижака зі сліду, — ледве переводячи дух, вичавив Ігого. — Тепер ми можемо йти хоч пішки. — І вже остаточно отямившись від переляку, додав: — Мені дуже й дуже соромно, що з остраху я втратив усілякий розум — словом, повівся не як розумний кінь, а як звичайнісінький остраханський безмозкий коняка. Ганьба мені, ганьба розумному коневі, що не раз доводив у бою, що не боїться ані шабель, ані списів, ані стріл, а тут… ось на тобі… якась дика тварюка налякала так, що ноги й досі тремтять. Перейду-но я краще на рись.

Він перейшов на рись, але вже за якусь хвилину чкурнув так, що риссю той біг і не назвеш. Та й не дивно: левиний рев почувся знов, цього разу — з боку лісу.

— Їх двоє! — аж простогнав Ігого, припускаючи стрімголов уздовж річки.

У повному мовчанні вони скакали вже не першу хвилину, коли Шаста помітив, що в перегонах вони не самі.

— Гей, Ігого! — викрикнув він. — Отой, інший кінь, уже зовсім поруч — каменюкою докинеш!

— Це те-те-те, — крізь тупіт копит кинув Ігого, — це те, що нас врятує! Там та-тарка-ан, а в нього — шабля. Він нас і захистить!

— Що я чую?! — у відчаї вигукнув Шаста. — Як на мене, краще потрапити до левових пазурів, аніж до лап таркаана. Мене повісять на першому ж дереві, як конокрада.

Звісно, Шаста хоч і налякався левиного рику, та все ж левів побоювався менше за таркаанів. І це зрозуміло, бо таркаана він хоч бачив на власні очі, а лева — ні, на відміну від Ігого.

Ігого лише форкнув у відповідь, але взяв праворуч, далі від таркаана. Кобила ж, навпаки, стала брати ліворуч, і невдовзі відстань між ними відчутно збільшилася. Аж тут знов почувся левиний рик, спершу праворуч, а потім — ліворуч, і коні мимоволі почали зближатися. Та леви, здається, теж. Більш того, судячи з їхнього рику в темряві, страшні хижаки не тільки стрімко наздоганяли коней, а ще й зганяли їх докупи! Шасту пройняв холодний піт. Раптом хмара зникла, як і не було, і місяць, наче вирвавшись із полону хмари, засяяв так, ніби навкруги стояла не глупа ніч, а ясний день. Одразу стало видко, що обидва коні скачуть майже сідло в сідло, стремено в стремено та ніздря в ніздрю, ніби змагаючись на призових перегонах. Ігого і сам визнав (згодом), що кращих перегонів Остраханство ще не бачило. Втім, тієї миті роздивлятися навкруги не було коли, і Шаста подумки вже гадав, чи леви вбивають одразу, чи спочатку бавляться зі здобиччю, як кішка бавиться зі спійманим мишеням, і як при тому почувається мишеня. Водночас, як то буває у хвилини найстрашнішої небезпеки, він із приголомшливою ясністю помічав усе, що відбувалося навкруги. Краєм ока він помітив, що вершник, який мчав майже поруч на іншому коні, на зріст був невеликий, як то кажуть, ладно скроєний, його обладунки виблискували сріблом у місячному сяйві, а от бороди, гордості будь-якого таркаана, він чомусь не мав.