Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
Ось які думки роїлись у нього в голові, коли він замріявся посеред клаптика зеленої трави на подвір’ї. Вечоріло. На сході вже вигулькнули перші зірки, хоча на заході ще рожевіла зоря. Неподалік, прив’язаний до залізного кільця, вбитого просто в стіну ослячої стайні, скуб травичку кінь, на якому приїхав чужинець. Шаста несміливо наблизився до нього та погладив його шию. Кінь і вухом не повів, задумливо підбираючи траву. І тут Шасту спіткала ще одна несподівана думка: «А все ж кортіло б знати, яка він людина, отой таркаан? — з несподіванки він навіть промовив це вголос. — От було б добре, якби він виявився доброю людиною. Подейкують, у господах великих панів слугам спину гнути не доводиться! Вдягнені вони на заздрість іншим, а на обід їм перепадає справжнє м’ясо! А може трапитися й таке, що візьме мене таркаан із собою на якусь війну. Хіба ж їх мало? І там, у запеклій битві, врятую я йому життя… із вдячності він вивільнить мене з неволі, а потім, уже як вільного, прийме як сина. І буду я жити в палаці, їздити на колісниці, а вдягнений буду в кольчугу. А може трапитися і навпаки: він виявиться людиною злою й жорстокою і відправить мене працювати в полі. Та ще й у кайданах — аби я не втік. От якби знати тут і тепер, що за людина той таркаан. Та хто його знає? Хіба що цей кінь! А кінь, хоч, може, й знає, та хіба ж він скаже?»
Кінь підвів голову, і Шаста поплескав його по брунатній оксамитовій щоці й мовив:
— От якби ти вмів розмовляти, мій друже!
Кінь зиркнув на нього своїм великим оком. Аж тут — чи то тільки почулося? — до Шасти долинуло таке низьке, наче утробне:
— А що його вміти?
Від здивування очі в Шасти зробилися так само великими, як і в коня, і він не знайшов нічого кращого, ніж голосно спитати:
— Отакої! Де ти навчивсь?!
— Тихіше! — розсудливо мовив кінь. — Там, звідки я родом, всі чи майже всі тварини розмовляють.
— Де ж це можливо таке диво-дивне?
— У Нарнії, — відповів кінь, — благословенній Нарнії, найщасливішій землі на світі, де на схилах гір буйно квітне верес, у низинах — духмяніє чебрець, у Нарнії, де на високих полонинах завжди зеленіє трава, де в лісах дзюркотять струмочки, у долинах повільно течуть річки, де в печерах та в хащах, порослих мохом, лунає грім — то в підземних кузнях працюють невтомні гноми. А як там легко дихається! Тисячоліття ярма в Остраханстві не варті жодного дня волі в Нарнії.
Тут кінь тихесенько заіржав, що дуже скидалося на сумне людське «е-хе-хех».
— А як же сталося, що ти тут?
— Викрали, — похнюпився кінь, — або відловили — назвіть це як завгодно. А був я на ту пору ще зовсім нерозумним лошам. Скільки разів казала мені мати не гуляти південними схилами гір та не бігати самому в Древляндію подалі від дому, та я не слухався її! Через свою неслухняність — левиною гривою присягаюся! — я й був покараний. Я потрапив у рабство до людей і тепер змушений їм підкорятися, і ще вдавати, нібито я така сама безмовна худоба, як і всі інші коні.
— А чому ж ти їм не сказав, що ти… не такий, як усі?
— Дурний-дурний, та не настільки ж! Якби хоч хто-небудь раптом дізнався, що я не просто кінь, а кінь, що розмовляє, мене б одразу почали водити по ярмарках на забаву витріщакам та заробляти на мені чимало півмісяців, а раз так — то подбали б і про надійну охорону, аби я не втік чи хтось інший не поцупив. І тоді про втечу годі було б і мріяти.
— А чому ж… — хотів був запитати Шаста, та кінь зупинив його.
— На порожні балачки в нас часу немає. Ти питав мене, що за людина твій новий хазяїн таркаан Анрадін — відповідаю: лиха. До людей. До мене він ставиться добре, бо гідний бойовий кінь коштує занадто дорого, аби ставитися до нього погано, а от з людей, тим паче з рабів, знущатися можна як завгодно. Тому на твоєму місці я краще помер би тут і тепер, ніж завтра пішов до нього на службу.
— Помирати тут і тепер я не хочу, іти завтра на службу — теж, тому нічого мені не лишається… як втекти, — прошепотів зблідлий Шаста.
— Іншого виходу я теж не бачу, — погодився кінь. — А якщо так, то чому б не втекти разом.