Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
Дракон зібрав рештки сил і, висолопивши язика, полетів удвічі швидше. Непроглядній темряві ще не вдалося остаточно взяти землю в полон, як мандрівники нарешті дістались лісу. Склавши крила, Сапфіра м'яко сіла під лапатим гіллям гігантського дуба. Якийсь час вона сиділа, завмерши на місці, бо була надто втомлена, щоб зробити бодай найменший рух. Доки дракон переводив подих, Ерагон дослухався до шелесту листя, ухкання сов і дзижчання безлічі нічних комах.
Сяк-так прийшовши до тями, Сапфіра звелась на лапи й попрямувала вперед, прослизнувши до Ду Вельденвардена поміж двома велетенськими дубами, вкритими мохом. Ельфи зробили так, що той, хто хотів потрапити до їхнього лісу, не міг зробити цього за допомогою магії. Саме тому шлях углиб лісу доводилось долати пішки. Сапфіра навіть гадки не мала потрапити до лісу з повітря, побоюючись, щоб яке-небудь закляття ельфів не знерухомило її крил.
Невдовзі вони опинились на невеличкій галявинці, яка була за кілька сот футів від узлісся. «Здається, ми зайшли вже досить далеко», — мовила Сапфіра. Ерагон мовчки відв'язав від сідла ноги й зіскочив на землю. Роззирнувшися навсібіч, він знайшов клаптик землі, на якому не росла трава, и вирив там руками невеличку ямку в півтора фути завширшки. Потім юнак видобув із земних надр воду й прошепотів закляття магічного дзеркала.
По воді пішли брижі, й вона стала випромінювати м'яке жовтаве сяйво. Невдовзі Ерагон побачив Оромисову кімнату й старого срібноволосого ельфа, що сидів, поринувши в читання якогось прадавнього пергаменту. Той звів на Ерагона очі й кивнув із незворушним виразом на обличчі.
— Майстре, — прошепотів Ерагон, приклавши руку до грудей.
— Мої вітання, Ерагоне. Я чекав на тебе. Де ти тепер?
— Ми із Сапфірою щойно ввійшли до Ду Вельденвардена… Майстре, я знаю, що ми обіцяли повернутись до Елесмери, але вардени зараз всього за кілька днів шляху від Фейнстера… Без нас їм буде дуже скрутно. На жаль, ми не встигнемо дістатися до Елесмери, тож уклінно просимо вас відповісти на кілька питань крізь магічне дзеркало.
Оромис засовався на стільці, а його видовжене обличчя набуло похмурого й замисленого виразу.
— Ерагоне, — сказав він за якийсь час, — я не буду вчити тебе на відстані. Мені добре відомо, про що ти хочеш спитати, але на ці питання я готовий відповісти тільки при зустрічі.
— Майстре, будь ласка. Якщо Мертаг і Торнак…
— Ні, Ерагоне. Я розумію, чому ти так поспішаєш, але твоє навчання не менш важливе, ніж захист варденів… А може бути й так, що навіть більш важливе. Ми маємо зробити все як належить. Робити це якось інакше немає жодного сенсу.
Ерагон скрушно зітхнув і вклонився:
— Так, Майстре.
— Ми з Глаедром чекаємо на вас, — відповів ельф, — тож спробуйте дістатися до Елесмери якомога швидше. Нам є про що поговорити.
— Як скажете, Майстре.
Геть знесилений, Ерагон увірвав зв'язок. Вода просочилась назад у землю, а Вершник зіперся головою на руки й став розглядати невеличку калюжку під своїми ногами. Поруч із ним гучно сопіла Сапфіра.
«Гадаю, нам і справді слід іти далі, — мовила вона, спрагло облизавши губи. — Не знаю, як ти, а я не збираюсь тут падати».
Ерагон зиркнув на неї знизу вгору:
«Ти впевнена?»
«Звісно».
Насилу примусивши себе звестись, юнак неквапом виліз на спину дракона.
«На шляху до Елесмери, — сказав він, прив'язуючи ноги до сідла, — нам треба бодай на хвильку спинитися біля дерева Меноа. Раптом пощастить зрозуміти, що саме мав на увазі Солембум!»
Колись, уперше зустрівши Вершника в Тейрмі, кіт-перевертень із дуже загадковим виразом промуркотів: «Настане час, і тобі знадобиться зброя. Пошукай її між корінням дерева Меноа. А потім, коли всі зусилля виявляться марними, ходи до скелі Кутіан і вимов там своє справжнє ім'я, щоб відкрити двері до Склепу Душ».
Де саме знаходиться скеля Кутіан, Ерагон іще й досі не знав, проте, гостюючи в Елесмері, вони із Сапфірою кілька разів приходили під дерево Меноа. Між його корінням був мох, а ще гнила кора й купа мурашок, але Вершник так і не знайшов жодної підказки, яка б могла натякнути на те, де саме заховано меч.
«Солембум міг мати на увазі й не меч, — пробурчала тим часом Сапфіра. — Адже коти-перевертні полюбляють загадки не менше за драконів. Одне слово, тією зброєю може бути навіть клаптик пергаменту, списаний закляттями, або книга, або малюнок, або гострий камінь, або й іще яка річ. Але що б воно не було, нам конче треба його знайти. Хтозна, чи випаде нам нагода коли-небудь повернутись до Елесмери?»