Сповідь відьом

— Твої батьки не могли всього передбачити — наприклад те, що ти станеш істориком алхімії та регулярно працюватимеш в Бодліанській бібліотеці. А Ребекка теж мала здатність подорожувати в часі? — спитав Метью у Сари.

— Ні. Це рідкісний талант, до того ж умілі мандрівники у часі зазвичай добре знаються на відьмацькому ремеслі. Без правильних заклинань та запобіжних засобів можна запросто опинитися там, де не бажаєш, хоч яким би сильним ти не був.

— Авжеж, — погодився Метью. — Я добре уявляю собі, як часто мені довелося б уникати тих чи інших місць.

— Ребекка інколи вирушала в подорож разом зі Стівеном, але тоді він ніс її. — Сара всміхнулася і поглянула на Ем. — Пам’ятаєш Відень? Стівену наверзлося на думку, що він повезе її туди вальс потанцювати. І цілий рік вираховував, який капелюшок знадобиться їй для такої подорожі.

— Треба мати три предмети з конкретного часу, у який ти хочеш повернутися. Ці предмети не дають тобі загубитися, — пояснила Ем. — Якщо тобі захотілося податися в майбутнє, то доведеться вдаватися до відьмацького чаклунства, бо це — єдиний спосіб спрямувати себе в потрібному напрямку.

Сара взяла в руки зображення хімічного шлюбу, втративши інтерес до мандрів у часі.

— А навіщо тут єдиноріг?

— Забудь про єдинорога, Саро, — роздратовано кинула я. — Татко не міг бажати, щоб я повернулася в минуле і забрала манускрипт. Що він собі думав — що я вирушу в подорож у часі і встигну вихопити цю книгу до того, як її зачаклують? А що, якби я випадково натрапила на Метью? Це неодмінно сплутало б увесь часово-просторовий континуум.

— О, знову ця теорія відносності! — досадливо кинула Сара. — Вона абсолютно не годиться для пояснення конкретних ситуацій.

— Стівен завжди казав, що подорожувати в часі — це як пересідати з поїзда на поїзд, — зауважила Ем. — Ти сходиш із поїзда і чекаєш, поки з’явиться вільне місце в поїзді іншого напрямку. А під час подорожі в часі ти вирушаєш із нинішнього моменту і зависаєш у позачасовому просторі, аж поки не з’явиться місце в якомусь іншому відрізку часу.

— Це схоже на те, як вампіри змінюють свої життя, — задумливо мовив Метью. — Ми кидаємо одне життя — влаштовуємо собі «смерть», зникнення, зміну місця проживання — а потім шукаємо нове життя. Просто дивне диво, як легко люди покидають свої домівки, родини та свою роботу.

— Але колись хтось неодмінно помітить, що той Джон Сміт, якого вони знали минулого тижня, тепер має інший вигляд, — заперечила я.

— Утім-то і є найсмішніший жарт, — взявся розтлумачувати Метью. — Якщо гарно продумати якесь пояснення, ніхто й слова не скаже. Кілька років, проведених у Святій землі, важке захворювання, емоційний стрес, пов’язаний із втратою близьких людей — усе це чудово виправдовує зміни вашого зовнішнього вигляду. І люди втратять до вас інтерес.

— Як би там не було, а я не вмію подорожувати в часі. І це підтверджують результати аналізу моїх ДНК.