Сага про Форсайтів

Сукні Імоджен для її першого сезону весь березень місяць поглинали всю увагу її матері, а також усі гроші з дідусевого гаманця. З форсайтівською наполегливістю Вініфред прагнула досягти досконалості. За клопотами вона рідше думала про те, що поволі наближається процедура, яка принесе їй досить сумнівно бажану свободу, рідше думала про сина, про те, що швидко наближається день, коли він вирушить на війну, з якої й далі надходили невтішні вісті. Наче працьовиті бджоли, що перелітають з квітки на квітку, або прудкі мухи, що кружляють над пишними осінніми суцвіттями, вона вдвох із «маленькою донечкою», яка зростом майже не поступалася матері й не набагато відстала від неї розмірами бюста, бігали по крамницях на Ріджент-стріт, по ательє мод на Гановер-сквер і Бонд-стріт, розглядаючи й мацаючи найрізноманітніші тканини. Десятки молодих жінок, демонструючи чудову поставу і вишукані манери, проходили перед Вініфред та Імоджен, одягнені у «витвори мистецтва». Моделі — «це найновіша, мадам, останній крик моди»,— від яких вони неохоче відмовилися, могли б заповнити цілий музей; моделі, які вони просто змушені були придбати, майже вичерпали банківський рахунок Джеймса. «Не варто зупинятися на півдорозі»,— вважала Вініфред, прагнучи зробити все можливе, щоб її дочка протягом свого першого і єдиного нічим не затьмареного сезону мала повний успіх. Терпіння, яке вони виявляли, випробовуючи терпіння тих безіменних створінь, що пропливали перед ними, було властиве хіба тільки людям, сповненим глибокої віри. Вініфред падала ниць перед своєю улюбленою богинею Модою, неначе побожна католичка перед дівою Марією; перші враження Імоджен були досить приємні — вона іноді й справді була просто чарівна, її скрізь засипали лестощами: одне слово, нове життя здавалося їй «дуже цікавим».

Надвечір двадцятого березня, майже спустошивши магазин Скайворда, вони зайшли в кондитерську Карамела й Бейкера, що була на тому боці вулиці, й, підкріпившись шоколадом із збитими вершками, рушили додому через Берклі-сквер, огорнений вечірнім присмерком, у якому відчувався вже подих весни. Відчинивши двері, щойно пофарбовані в світло-оливковий колір,— того року вона все привела до ладу, готуючись до світського дебюту Імоджен,— Вініфред одразу підійшла до срібного кошика подивитися, чи не було сьогодні відвідувачів, і раптом її ніздрі здригнулись. Що це за запах?