Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
Джоліон устав і ледь уклонився.
— На все добре,— сказав він і, не подаючи на прощання руки, пішов до дверей, а Сомс залишився в кріслі, дивлячись йому вслід.
«Ми, Форсайти,— думав Джоліон, гукнувши кеб,— вельми цивілізовані люди. У людей менш витончених така зустріч, напевне, закінчилася б бійкою. Якби це було не тепер, коли мій хлопчик збирається на війну...» Війна! Його знов охопили давні сумніви. Чудова війна! Поневолення народів або жінок! Намагання підкорити, володарювати над тими, хто не хоче тебе знати! Заперечення найелементарнішої порядності! Власність, законні права! А той, хто проти них,— відщепенець! «Дяка богові,— думав він,— я завжди був проти них». Так! Він пригадав, як іще перед Першим нещасливим одруженням його обурювали криваві розправи в Ірландії, а також ганебні судові процеси, коли жінки намагалися звільнитися від чоловіків, яких вони ненавиділи. Священики твердять, начебто свобода душі й тіла — це зовсім різні речі. Згубне вчення! Тіло й душу не можна відокремлювати. Вільна згода — це сила будь-якої спілки, а не її слабкість. «Треба було сказати Сомсові,— подумав він,— що він просто смішний. Але він водночас і трагічний!»
Та й справді, чи є в світі щось трагічніше за людину, так опановану власницьким інстинктом, що вона не бачить нічого поза цим і навіть не здатна зрозуміти почуттів іншої людини! «Треба написати їй, попередити, що він збирається зробити ще одну спробу»,— подумав Джоліон. І всю дорогу до Робін-Гіла він жалкував за тим, що, зв'язаний почуттям обов'язку до сина, не може відразу виїхати до Парижа...
А Сомс довго сидів у кріслі, і серце його краяли не менш болючі муки ревнощів, наче йому відкрилося, що його двоюрідний брат справді має над ним перевагу і встиг сплести нове павутиння на його шляху. «Це означає, що ви проти мене?» Він так нічого й не домігся своїм хитрим запитанням. Фемініст! Балакун! «Не варто поспішати,— подумав він.— У мене ще є час: він не поїде до Парижа, якщо, звичайно, не бреше. Почекаю до весни». Хоча він і сам не знав, чим тут може зарадити весна — хіба що додасть йому болю. І, дивлячись із вікна на вулицю, де між озерцями світла, що лилося з високих ліхтарів, сновигали людські постаті, він думав: «Здається, ніби все на світі непотрібне, безглузде. Я самотній — у цьому вся біда».
Він заплющив очі, і відразу перед ним з'явилася Айріні, вона йшла темною вуличкою, де височіла церква і, проходячи повз нього, повернула голову, так що він побачив її блискучі очі й біле чоло під маленьким чорним капелюшком із золотими блискітками та довгою вуаллю, що звисала їй на шию. Він розплющив очі — так ясно вона постала перед ним! І справді вулицею проходила якась жінка, але то не вона. О ні, там немає нічого!
XIII. «А ОСЬ І МИ!»
Сукні Імоджен для її першого сезону весь березень місяць поглинали всю увагу її матері, а також усі гроші з дідусевого гаманця. З форсайтівською наполегливістю Вініфред прагнула досягти досконалості. За клопотами вона рідше думала про те, що поволі наближається процедура, яка принесе їй досить сумнівно бажану свободу, рідше думала про сина, про те, що швидко наближається день, коли він вирушить на війну, з якої й далі надходили невтішні вісті. Наче працьовиті бджоли, що перелітають з квітки на квітку, або прудкі мухи, що кружляють над пишними осінніми суцвіттями, вона вдвох із «маленькою донечкою», яка зростом майже не поступалася матері й не набагато відстала від неї розмірами бюста, бігали по крамницях на Ріджент-стріт, по ательє мод на Гановер-сквер і Бонд-стріт, розглядаючи й мацаючи найрізноманітніші тканини. Десятки молодих жінок, демонструючи чудову поставу і вишукані манери, проходили перед Вініфред та Імоджен, одягнені у «витвори мистецтва». Моделі — «це найновіша, мадам, останній крик моди»,— від яких вони неохоче відмовилися, могли б заповнити цілий музей; моделі, які вони просто змушені були придбати, майже вичерпали банківський рахунок Джеймса. «Не варто зупинятися на півдорозі»,— вважала Вініфред, прагнучи зробити все можливе, щоб її дочка протягом свого першого і єдиного нічим не затьмареного сезону мала повний успіх. Терпіння, яке вони виявляли, випробовуючи терпіння тих безіменних створінь, що пропливали перед ними, було властиве хіба тільки людям, сповненим глибокої віри. Вініфред падала ниць перед своєю улюбленою богинею Модою, неначе побожна католичка перед дівою Марією; перші враження Імоджен були досить приємні — вона іноді й справді була просто чарівна, її скрізь засипали лестощами: одне слово, нове життя здавалося їй «дуже цікавим».
Надвечір двадцятого березня, майже спустошивши магазин Скайворда, вони зайшли в кондитерську Карамела й Бейкера, що була на тому боці вулиці, й, підкріпившись шоколадом із збитими вершками, рушили додому через Берклі-сквер, огорнений вечірнім присмерком, у якому відчувався вже подих весни. Відчинивши двері, щойно пофарбовані в світло-оливковий колір,— того року вона все привела до ладу, готуючись до світського дебюту Імоджен,— Вініфред одразу підійшла до срібного кошика подивитися, чи не було сьогодні відвідувачів, і раптом її ніздрі здригнулись. Що це за запах?