Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
«Павук!»—подумав Сомс, а вголос сказав:
— До побачення.
Він пішов через Грін-парк, прямуючи до вокзалу Вікторія, звідки збирався поїхати в Сіті. Погода, як на кінець січня, стояла тепла; сонячне проміння, просочуючись крізь туман, іскрилося на вкритій памороззю траві, ніби блискуча павутина.
Маленькі павуки — і великі павуки. А найбільший з усіх павуків — це його власна впертість, що безупинно засновує своїм плетивом усі шляхи до розв'язки. Чого цей чолов'яга впадає коло Айріні? Невже Полтід вгадав? Чи, може, Джоліон просто співчуває їй, такій самотній і нещасній, за його ж таки власними словами — адже він завжди був таким сентиментальним радикалом? А що, коли й справді все воно так, як вважає Полтід? Сомс враз зупинився. Ні, не може бути! Його двоюрідний брат старший за нього на цілих сім років, не кращий собою і не багатший! Чим він може привабити жінку?
«Та й тепер він повернувся додому,— подумав Сомс.— Тож навряд чи він... Піду-но поговорю з ним!» І, діставши візитну картку, Сомс написав:
«Якщо Ви можете приділити мені півгодини в будь-який день протягом тижня, то я чекатиму в «Знавцях» щодня від 5.30 до 6.00, або, коли це для Вас зручніше, прийду до «Всякої всячини». Мені треба поговорити з Вами.
С. Ф.»
Він пішов по Сент-Джеймс-стріт і віддав записку швейцарові у «Всякій всячині».
— Передайте містерові Джоліону Форсайту, як тільки він прийде,— сказав він і, взявши таксомотор — вони недавно з'явилися в місті,— поїхав у Сіті.
Джоліон одержав картку того самого дня і подався до «Клубу знавців». Чого потрібно від нього Сомсові? Невже він довідався про Париж? І, переходячи Сент-Джеймс-стріт, Джоліон вирішив, що не варто тримати в таємниці свою поїздку... «Але ні в якому разі не слід казати йому, що вона в Парижі, коли він цього ще не знає». В такому складному душевному стані Джоліон зайшов у клуб, і його провели до вітальні, де у невеликій ніші біля вікна сидів Сомс за чашкою чаю.
— Дякую, чаю я не хочу,— сказав Джоліон.— Але з вашого дозволу я закурю.
Вікна вітальні були ще не запнуті завісами, хоча на вулиці вже засвітилися ліхтарі; кузени трохи посиділи мовчки: кожен із них чекав, що розмову почне другий.
— Кажуть, що ви були у Парижі,— нарешті мовив Сомс.
— Так, я щойно повернувся звідти.
— Мені сказав Вел. Він і ваш син, мабуть, разом вирушать на війну?
Джоліон кивнув головою.
— Вам часом не довелося бачити Айріні? Здається, вона десь за кордоном.
Джоліон пустив густу хмару диму, перш ніж відповісти:
— Так, я бачив її.
— Як вона там?
— Непогано.
Знову настала мовчанка; потім Сомс випростався в своєму кріслі.
— Коли ми бачилися востаннє,— мовив він,— я ще вагався. Ми з вами поговорили, і ви висловили свою думку. Я не збираюся знову заводити ту дискусію. Я хочу сказати тільки ось що: моє становище надзвичайно важке. Я б не хотів, щоб ви настроювали її проти мене. Що було, те минуло. Я маю намір просити її, щоб вона забула минуле.
— Здається, ви вже її просили,— зауважив Джоліон.
— Тоді це було для неї несподіванкою, що приголомшила її. Але чим довше вона обмірковує мою пропозицію, тим ясніше має розуміти: це єдиний вихід для обох нас.
— У мене створилося трохи інше враження,— дуже спокійно сказав Джоліон.— Пробачте за відвертість, але ви дуже помиляєтесь, коли гадаєте, що тут хоч трохи важить розум.
Джоліон побачив, як обличчя його кузена зблідло ще дужче: сам того не знаючи, він повторив слова Айріні.
— Дякую,— сказав Сомс,— але я розумію усе краще, ніж вам здається. Я б тільки хотів мати певність, що ви не станете зловживати своїм впливом і підбурювати її проти мене.
— Не знаю, чого це ви вирішили, що я маю на неї якийсь вплив,— сказав Джоліон,— але якщо я його справді маю, то мій обов'язок сприяти тому, в чому, на мою думку, полягає її щастя. Очевидно, я, як то кажуть, фемініст.
— Фемініст,— повторив Сомс, ніби для того, щоб виграти час.— Це означає, що ви проти мене?
— Сказати відверто,— мовив Джоліон,— я проти того, щоб будь-яка жінка жила з будь-яким чоловіком, якого вона не любить. Я вважаю, що це бридота.
— І, мабуть, кожного разу, коли ви бачитеся з нею, ви втовкмачуєте їй свої погляди.
— Навряд чи мені доведеться бачити її.
— Ви не вертаєтесь до Парижа?
— Поки що ні,— відповів Джоліон, відчуваючи на собі пильний погляд Сомса.
— Ну, тоді оце і все, що я хотів вам сказати. І пам'ятайте: кожен, хто стає між чоловіком та його дружиною, бере на себе тяжку відповідальність.