Феномен Фенікса
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ФІТОСОЦІОЦЕНТР
- ISBN: 966-525-569-Х
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Феномен Фенікса». Краткое содержание книги:
У книзі також вміщено низку фантастичних повістей та оповідань, серед яких «Особлива місія мадам Крижанівської», «Подорож після смерті», «Інтерв’ю на Чорториї», «Ліліт — птиця нічної грішної любові» (вперше так детально розповідається про біблійну попередницю Єви, першу дружину Адама) та інші пригодницькі, містичні речі, гостросюжетні, із своєрідним поглядом письменника на різні загадкові явища, про таємниці людської душі і світу, що нас оточує.
— До речі, — богатир раптом чомусь підозріло витріщився на мене зі своєї верхотури. — Ти хто така, козявка? Чого узбережжям колобродиш? А дозвіл у тебе є?
— Який… дозвіл? Я приїхав на риболовлю, а вздрівши твою величність, вирішив познайомитись ближче — коли ще така нагода трапиться? Із справжнім богатирем поспілкуватися.
— Гм… — ще більш підозріло. — З якою… такою метою познайомитись зі мною? Щось ти не викликаєш у мене довір’я.
— Та хоча б для того, щоб інтерв’ю взяти.
— Ти-и??? У мене??? А дозвіл у тебе є?
— Які д-документи? — аж розгубивсь я. — Який ще дозвіл?
— А такі… Яка-небудь ксива з підписом і печаткою, що засвідчила б твою особу. А то… Ходять тут… усякі. Інтерв’ю йому забаглося взяти… До речі, що за інтерв’ю? Про що інтерв’ю? Дозвіл у тебе є?
— Та який дозвіл?
— Інтерв’ю брати. Мандат, кажу, на се діло маєш? Багато вас тутечки тиняється. Візьмеш інтерв’ю та й підеш, а мені потім клопіт-морока.
Відповідай за тебе. Тож викладай як на духу: хто такий і хто уповноважив тебе на інтерв’ю?
— Редакція…
— От і давай папір від своєї редакції, — загримів так, що я аж пригнувся — добре, що встиг за скелю вхопитися… — Ходять тутечки усякі… Підозрілі типи. Дам тобі інтерв’ю, не знаючи хто ти за тип, а потім не обберешся халепи. Ні, давай мандата. На бланку, з підписом та круглою печаткою.
Без документа у наш час не можна. Документ має таку силу, що навіть ми, богатирі, проти нього безсилі. Та й потім… Кажу, мало, що може трапитись. А з папірцем інша річ. Може тоді я й дам тобі інтерв’ю. А то…
— … ходять тутечки усякі, — вихопилося в мене.
— Ага, усякі. Відповідай потім за вас. А я дотримуюсь букви папірця та правила: довіряй, але перевіряй.
— Та немає в мене… папірця. Вдома посвідчення залишилося. Збирався ж на рибалку — які документа?
— А нема документа — нема й інтерв’ю, — як відрізав велетень і додав своє улюблене: — Ходять тутечки… усякі! Рибалок з себе видають. А ти потім отвічай за них. Запитають мене в інстанціях: кому давав інтерв’ю? А ти певний, що він має право на інтерв’ю?.. Що я тоді скажу, га? Що не знаю хто ти такий? Ні, як би чого не вийшло. Краще зайвий раз підстрахуватися щоби потім лікті не кусати. А раптом ти виявишся не той, за кого видаєш, себе га? Га-а??? — заревів, і я ледве на ногах утримався, тільки й урятувало, що встиг міцно вщепіритись у прибережну скелю. — Відповідай потім… Багато вас тут ходить. Востаннє кажу: давай документа?
І крикнув так, що мене таки відірвало від рятівної скелі і наче вітром видуло з тих країв…
«Еге-ге, — думав я повертаючись додому з невдалої рибалки. — Може ліліпутів серед велетнів і справді немає, а ось велетні, мабуть, таки є…»
І невідомо на кого розгнівався.
— Ходять тутечки… усякі!.. Документи їм давай. Ну, дам, а раптом…
Як — би чого не вийшло, коли запитають: ти кому документи давав? Відповідай, потім…
Але ні-ні, та й майне іноді думка: а жили ж колись, а були ж колись вони — великі люди.
КРІЗЬ ТЕРНИ ДО ЗІРОК
ІЗ ЩОДЕННИКА АСТРОБІОЛОГА Н. КОСМІЧНОГО КОРАБЛЯ «ГЕЛІОС»
ЯКОГОСЬ ТАМ… НОРМАЛЬНОГО ЧИСЛА РОКУ 2007.
БОРТ КОСМІЧНОГО КОРАБЛЯ «ГЕЛІОС».
… До речі, хто такий «Геліос»? В лапках і без… За які— такі заслуги його ім’я чомусь носить наш корабель? Наша спільна домовина На найближчі 12-13 місяців в крижаному мороці космічного безуму… Геліос… Геліос… Щось ніби знайоме. Треба якось при нагоді пригадати…
А поки що ми летимо. На Марс. Наш політ все ще триває чомусь успішно.
В один кінець політ займе десь із шість місяців. (До речі, стільки це днів? Треба якось при нагоді підрахувати). Та стільки ж назад. Ні фіга собі! Добрий рік без жінок. Чи та НАСА здурила, коли жодної представниці прекрасної половини з нами в космос не відправила?
Але так, чи інак, а ми вже пролетіли 4,5 місяців. Наша програма називається дещо поетично: «Крізь терни до зірок». Ми — першопрохідці. Перші хоробрі. Треба триматися. За нами про проторених шляхах-дорогах підуть інші. Результати нашого експерименту по виживанню в умовах космічного польоту знадобляться іншим. Тим, хто полетить за нами. Якщо полетить…
Через терни до зірок! Правда, поки що до планети Марс, але й це не мало. Ми — летимо. Все ще чомусь летимо і все ще чомусь успішно. І хай нас чекатимуть не лаврові вінки, а тернові — ми цим будемо пишатися тільки. Вперед наш вірний «Геліос», вперед! Через оті саме, як їх — терни. До отих самих, як їх — зірок! Ура і так далі!