Феномен Фенікса

Це вам кожна відьма підтвердить. Особливо, молода. Жили ми в сузір’ї Великого Пса — чув про таке? — Я кивнув. — Там — знову ткнув хвостом з китицею кудись у небо, — в згадуванім сузір’ї найяскравіша сяє зоря Великого пса — Сиріус. 1, 46 візуальної зоряної величини, — вражав він ще мене й своїми астрономічними знаннями. — Світло її у 28 разів перевищує світність Сонця. Ось там і обертається навколо однієї зорі планета, що ласкаво зветься Чортівнею. Вона була такою прекрасною, як і ваша Земля.

— Була? Чому — була?

Антипко зітхнув, потім, щось поміркувавши, химерно вигнувши ногу, задер її вгору, елегантно пошкріб ратицею— копитом у себе за вухом, знявши для проведення цієї операції капелюха.

— А тому, — знову зітхпув він, закінчивши загалом благополучно карколомну ситуацію по чуханню ногою в себе за вухом та надівши — знову набакир, капелюха. — Слухай і не перехамаркуй. Записуй краще мою сповідь — вперше бо в натурального чорта інтерв’ю береш. Та й не перед кожною людиною чорт сповідується. Я перший. Чорт, який сповідується. Душу свою, можна сказати, виливає…

— Ов-ва! Хіба у вас, чортів…

— … є душа? Це ти хочеш запитати?

— Ага. Відомо ж бо, що чорти купують душі людей. Ще й беруть з них розписки, кров’ю написані.

— Відповідаю. — Знову тим же самим макаром пошкріб у себе за вухом — тільки другою ногою і за другим вухом. — Є-є-є! Це ви, люди, придумали, що в нас, чортів, душі, буцімто, катма. А вона і в нас є. Як кажуть, в наявності. Ну, може, не безсмертна, як у вас, але якщо й не душа, то якийсь внутрішній психічний стан, що заміняє нам душу — з настроями, з почуттями переживаннями… Бо коли я, приміром, у відьму закохаюся — а я, між іншим, най— най парубок і в басаврючок незмінно користуюся успіхом, — то хіба ж такі почуття забушують в моїй душі, якої, якщо вірити вам, недругам нашим, то мовби в мене і катма. Ніц — немає! Ваша душа — безсмертна, джерело психічних явищ, що відрізняють вас від тварин… Наша душа, хоч і не така, як ваша, а все ж — наша… Тавтологія. Та не в цім суть. Яка є, така й є…. Стривай, ви іноді лаєтесь: чортова душа!.. Виходить, і в нас є душа, самі визнаєте. Бодай якась там… аура. Так ось… Жили ми колись на своїй планеті. Жили не тужили. Споконвіку. В сузір’ї Великого Пса. Маленька планетка — серед інших планетів— гігантів, але для нас, чортів, була найдорожчою і найкращою. Недарма ж вона звалася Чортівнею… Як і ваша, теж третя в тамтешній Сонячній системі. Зелена-зелененька… Поля. Доли, ріки, озера… Моря-океани. Ясне сонце вгорі цілий день, після гарної зоряної ночі… А зірок!.. У нас їх було більше, як оце у вас разів у три— п’ять. Небо ночами аж світилося. Від зір там було вночі видно, як у вас від місяця. Населяли Чортівню, зрозуміло, що чорти. В цілому ми, як і ви — чорти сапієнси. Себто розумні. Жити б і радуватись. І дияволу своєму, що в нас виконував роль бога, дякувати. Населення зростало. Науки розвивалися, культура…