Феномен Фенікса

Дриболизнули. Я загриз огірком, він занюхав хвостом.

— Але ж тільки й чуєш, що хтось як сердиться то неодмінно — чортом дихає, — не міг він заспокоїтись та вкоськати свою обиду на нас, Хомо сапієнсів. — І пішло, чортзна-де. Чортзна-що. Чортзна-який… Ще й чортихаєтесь ні к селу, ні к городу. Лаючись тільки нас і поминаєте. Чортівня та й годі! А ми ж зовсім не ті…

— О— ва! Можна подумати, що ви янголи з крильцями… Херувимчики!

— Янголи не янголи, херувимчики не херувимчики, але… Але й не такі злі духи, якими ви нас поробили. Що ми буцімто з неба попадали.

— Святий Микола вас звідти поскидав.

— За те, що ми буцімто відмовилися богові служити? І ти попав пальцем у небо. А це і так, і не так. Так, бо ми, чорти, і справді впали на ваші голови. З небес високих. Але це тільки частина правди, адже ми ніколи не були янголами в божому відомстві небесному, які за вашими легендами не зберегли «своє достоїнство», відпали від бога. Мовляв, нам набридло його прославляти… І тому стали «янголами сатани», «янголами безодні» і ще буцімто нас за це і було скинуто з небес. Звідтоді чорти у вашій уяві живуть у пеклі, де, звісно, мучають нещасних грішників, служать сатані, а не богу, злу, а не добру…

Але стосовно неба це не так… Так, бо ми справді впали з небес. Але не бог нас скинув звідти — тут ви чули дзвін та не знаєте де він. Ми прилетіли до вас звідти… — І ткнув хвостом з китицею кудись угору. — З Космосу. Там наша прабатьківщина, звана Чортівнею. Бо ж насельники її ми, чорти, тож планета і Чортівня, ми там були такими ж мешканцями, як ви на своїй Землі.

— То ви…

— Так, так, ті кого ви називаєте іншопланетянами. І іншопланетян чекаєте, виглядаєте їх, шукаєте їх у безберегому Космосі, сигнали їм за міжнародною програмою посилаєте, всі краї зондуєте, не підозрюючи, що ми, іншоланетяни, поруч вас живемо вже тисячі літ… Хоча ми тепер такі ж земляни, як і ви. А що виходить? Ви господарі, а ми наче ізгої. Хоча в себе на планеті Чортівня ми були такими ж господарями і владиками планети, як і ви на Землі, і нас теж називали як і вас називають…

— Суспільні істоти, що являють собою найвищий ступінь розвитку живих організмів, як і мають свідомість, володіють членороздільною мовою, виробляють і використовують знаряддя праці?

— Ага. Ось такі суспільні істоти і ми, чорти. Що являють собою найвищий ступінь розвитку живих організмів, мають свідомість, володіють членороздільною мовою, виробляють і використовують знаряддя праці… Один до одного, що ви, люди, що ми, чорти. А що ми зовні трохи від вас відрізняємося, то… У вас це називається антропогенез, а в нас — чорто— генез, бо такий у нас відбувся процес сформування фізичного типу, такий розвиток нашого, чортячого, суспільства.

Ху-х! Я аж стомився слухати тиради Антипка. І до чого мені трапився вумний чорт — за вік його, здається, не переслухаєш. Так і чеше, так і чеше, на рівні кандидата наук!

— Атож, на рівні. Бо ми такі ж, як і ви — двоногі і дворукі, і всі органи у пас такі ж… навіть, даруй, любовні. Себто… ги-ги, — серця. А ти що було подумав? — Я скромно промовчав. — Правда, є і деяка відмінність: на ногах у нас копита, як у деяких ваших тварин, так званих копитних, на голові ріжки, — знову елегантно знявши капелюха, показав він свої костяні нарости, зауваживши при цьому, що і у вас «між іншим, трапляються деякі чоловіки, котрих називають… ги— ги… рогоносцями» — Позаду — хвіст, — показав свій розкішний хвіст із не менш розкішною китицею. — Отже, підсумовую свій базар науковий: ми такі ж, які ви і є у нас своя чортологія — наука про природу, походження та еволюцію чортів, інших рас і про варіації фізичної будови нашого брата. Як у вас антропологія. Такими — з ріжками, хвостами, ратицями нас і створила еволюція на планеті Чортівня. Для себе ми навіть і красиві. Принаймні, серед нас багато здибаєш красенів. Навіть, писаних.