Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
— Ну, сподіваюся, так і буде, містере Кері, адже я теж мушу платити за оренду і не можу дозволити собі залізти в борги. — У жінчиному тоні не було злості, лише страхітлива рішучість. Вона хвилинку повагалася і додала: — Якщо ви не розрахуєтеся наступної суботи, мені доведеться поскаржитися секретарю шпиталю.
— О, так, усе буде гаразд.
Жінка подивилася на нього, кинула погляд на голі стіни й озвалася буденним тоном, наче не було нічого природнішого:
— У мене внизу є смачний гарячий окіст; якщо хочете, приходьте на кухню, я вас пригощу.
Філіп відчув, як почервонів до кінчиків вух, і проковтнув ридання.
— Красно дякую, місіс Гіґґінс, але я не голодний.
— Чудово, сер.
Коли жінка вийшла з кімнати, Філіп кинувся на ліжко і стиснув кулаки, намагаючись не розридатися.
100
Субота. Він обіцяв хазяйці заплатити сьогодні комірне. Цілий тиждень Філіп сподівався, що йому щось підвернеться. Роботу Кері так і не знайшов. Раніше він ніколи не опинявся в такому безвихідному становищі й так розгубився, що не знав, як вчинити. У глибині душі йому здавалося, наче вся ця історія — просто невдалий жарт. У нього залишилося лише кілька мідяків, тож довелося продати увесь можливий одяг. Удома він мав кілька книжок і всілякі дрібниці, за які можна було отримати шилінг чи два, але господиня квартири стежила за його пересуваннями, і Філіп боявся, що жінка затримає його, якщо він винесе з кімнати ще щось. Єдиний вихід — сказати, що він не може оплатити рахунок, але на це бракувало сміливості. Липень був уповні. Ніч тішила гарною погодою і теплом. Кері вирішив залишитися на вулиці. Не поспішаючи, прогулявся уздовж набережної біля спокійної та тихої ріки, а стомившись, сів на лавицю і задрімав. Він не знав, як довго спав, але прокинувся від страху: йому наснилося, наче його смикає поліціянт і наказує йти геть. Утім, коли Філіп розплющив очі, навколо не було жодної живої душі. Сам не розуміючи чому, він іще трохи потинявся, а дійшовши до Чісвіка, знову заснув. Однак лавиця виявилася твердою, і він незабаром прокинувся. Ніч здавалася довжелезною. Філіпа хапали дрижаки. Раптом він усвідомив, як жалюгідно почувається, і не міг придумати, що, заради всіх святих, робити: соромно було спати на набережній (це чомусь здавалося найпринизливішим), і Філіп відчув, як запалали в темряві щоки. Він пригадував розповіді про бездомних — серед них були офіцери, священнослужителі й випускники університетів. Кері замислився, чи стане одним із них і стоятиме в черзі за тарілкою супу від якоїсь благочинної організації. Краще вкоротити собі віку. Так не може тривати далі. Якби Лоусон знав, у якій він опинився халепі, обов’язково допоміг би йому; відмовлятися від допомоги через гонор було справжнім ідіотизмом. Філіп замислився, чому він такий невдаха. Він завжди робив те, що видавалося йому найкращим, і нічого ніколи не вдавалося. Він завжди допомагав людям, якщо міг, і не вважав себе самозакоханішим за інших. Яка жахлива несправедливість, що він опинився у такій скруті.
Та який зиск із цих думок? Він пішов далі. Зазоріло: мовчазна ріка була прекрасною, а в світанку причаїлося щось таємниче; днина обіцяла бути погожою, а на блідому ранковому небі не було жодної хмаринки. Філіп почувався страшенно стомленим і помирав від голоду, але не міг спокійно сидіти через постійний страх зустрітися з поліціянтом. Цього Філіп боявся смертельно. Він почувався брудним і мріяв про можливість помитися. Урешті-решт юнак опинився на Гемптон-корт. Він відчував, що заплаче, якщо негайно щось не з’їсть. Знайшовши нарешті дешеву їдальню, Філіп зайшов усередину: від пахощів гарячої їжі йому зробилося млосно. Він планував з’їсти щось поживне, чого вистачило б на цілий день, але шлунок протестував від самого лише погляду на їжу. Тому він замовив горнятко чаю і хліб із маслом. Він пригадав, що сьогодні неділя, тож можна навідатися до Ательні, і помріяв про ростбіф і йоркширський пудинг, які вони їстимуть; однак почувався смертельно втомленим, аби зустрітися зі щасливою й галасливою родиною. Філіп був похмурий і нещасний і не хотів нікого бачити. Він вирішив піти у парк біля палацу й полежати на траві. Усі кістки боліли. Можливо, йому вдасться знайти колонку, щоб умитися й попити; Філіп помирав від спраги, утім, більше не був голодним, тож із задоволенням думав про квіти, галявини й величні пишні дерева. Він розумів, що слід краще обдумати свої плани на майбутнє. Лежачи на траві в затінку, Філіп запалив люльку. Намагаючись заощадити, він уже давно дозволяв собі палити лише двічі на день і тепер радів, що мішечок із тютюном був повний. Він не знав, що роблять люди, коли в них немає грошей. Незабаром Кері заснув і прокинувся майже опівдні. Він вирішив, що слід вирушати в місто, аби рано-вранці відповісти на всі оголошення, де пропонували роботу. Філіп згадав про дядька, котрий обіцяв заповісти йому свій невеличкий статок. Він і гадки не мав, скільки в дядька є грошей, та в будь-якому разі не більше ніж кілька сотень фунтів. Цікаво, чи можна якось заробити грошей, заклавши майбутній спадок? Для цього знадобиться згода старого, а він її ніколи не дасть.