Сестри Річинські. (Книга перша)
- Автор: Вильде Ирина
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Сестри Річинські. (Книга перша)». Краткое содержание книги:
Всі були під враженням того, що відбулося щойно на їх очах. Кожний по-своєму перетравлював це. Одне було певно: як би далі не склалися стосунки між ними й хазяїном, вони вже не будуть такими, як були досі.
Бронко чомусь згадав, як уперше став за реал. Будувати друкарню, тягнути вантажі і навіть монтувати під чиїмсь керівництвом машини — це було одне. А стати за реал — це зовсім інше. Складати літери, коли дивитися збоку, видавалося легкою дитячою забавою і стало важкою, майже неможливою до опанування справою, коли йому самому довелося з-поміж десятків гнізд каси виловлювати неслухняними пальцями потрібну літеру. Здавалось йому тоді, що ніколи не опанує він цієї техніки вправності. З'явились нові поняття, які суперечили тому, що дотепер він знав. Так, наприклад, з гімназії він виніс впевненість що квадрат — це геометрична фігура, і більш нічого, а тут виявилося, що це, крім того, і найбільша одиниця виміру. Страх його охопив, коли дізнався, що від нього вимагають запам'ятати і завчити 560 незрозумілих назв гарнітур. Чому ренат, чому гротеск, чому медіатель? Чи настане такий час, коли він зуміє без напруження пам'яті відрізнити латинську терцію світлу від двомітля? Це були безпросвітні лісові хащі, в яких на початку їхньої роботи розбирались тільки шеф і Бронків батько. Та оскільки шеф скоро відсторонив старого Завадку, то єдиним авторитетом, єдиним компетентним у цих вельми заплутаних, як здавалося Бронкові, питаннях друкарської техніки був лише принципал.
З часом цей авторитет, особливо відколи Бронко став близько до революційного руху, побляк, а його пишний мундир, перед яким Бронко, нікуди правди діти, колись тремтів, давно уподібнився до театрального реквізиту.
Проте до сьогоднішнього дня збереглася принаймні зовнішня, хоч не щира, проте видима форма підлеглості і пошани. Філіпчук навіть раз, будучи п'яненьким, похвалився: мовляв, він десь має те, що про нього думають його люди і чим вони займаються поза працею в друкарні. Але на роботі, зокрема в його присутності, ніхто і писнути не сміє.
І сьогодні пересунулася ця границя. У взаємовідносинах між шефом і підлеглими лозначилась нова віха.
— А-а-а! — випростав Бронко плечі, як після сну у невигідній позиції, і тут же подумав: «Треба буде повернутись до систематичної гімнастики».
Ах, спорт, музика, танці, дівчата — оцю пінку життя до свого знайомства з Каминецьким вважав Бронко за щось не сумісне з гідністю серйозної людини. Виходить, що погляд цей не лише страшенно наївний, але й давно застарілий.
Ковальський, високий, сутулий інтелігент в рогових окулярах, не дивлячись Бронкові в обличчя, підійшов до нього.
— Я перепрошую, — промимрив. — Не осуджуйте мене, що я вас не підтримав.
Завадка потис його за лікоть:
— Слухайте, киньте! Ви підтримали мене вже тим, розумієте, що мали мужність не заперечувати. Пане Пєрожек, а ви чого мовчите?
Пєрожек звів очі з-під стріхи розкуйовдженого в безладді волосся і тільки засопів. Не важко було здогадатись, в чому справа: старий під хвилинним настроєм спалахнув був у присутності шефа, а тепер, бідолаха, сам не знає, чи краще, чи гірше він собі цим наробив.
Бронко вирішив поки що дати утрамбуватись Пєрожековим думкам, а завтра серйозно обговорити з хлопцями в цеху пропозицію шефа.
А що Олекса?
Той стояв у застиглій позі з верстаткою в руці, з відкритим ротом, однаково зачудований, як і розчарований. Бронко розумів його. На очах хлопчака лопнув пузир з авторитетом Філіпчука, і всередині цього пузиря не виявилося нічого, крім… несвіжого повітря. З другого ж боку, Олекса з таким нервовим напруженням чекав зіткнення між ним і шефом. А вийшов просто… пшик! Дійсність не відповідала уяві хлопця.
В коридорі почулися кроки. Це, напевно, шеф з горя пішов хильнути келишок, що, до речі, останнім часом траплялося з ним досить-таки частенько.
Перепалка з Філіпчуком, яку Бронко про себе розцінив як генеральну репетицію перед великим боєм, віщувала йому безробіття. При цьому подумав не про матір, а про Сташку. Розумів, що при сучасній фінансовій кризі безробітний жених — це жалюгідна фігура. І як поставилася б Стаха до нього, коли б дізналась, що саме він опинився в становищі того безробітного жениха?
З притаманною йому запальністю відразу вирішив: якщо Стаха гідно витримає цю пробу вогнем, то, слово честі, ще сьогодні назве її своєю. Якщо ж злякається, то тільки й бачитиме його біля себе.