Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Другая проза » Сестри Річинські. (Книга перша)
Сестри Річинські. (Книга перша) - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Сестри Річинські. (Книга перша)

Электронная книга - «Сестри Річинські. (Книга перша)». Краткое содержание книги:

До першого тому зібрання творів відомої української письменниці Ірини Вільде (1907–1982) входить перша книга роману «Сестри Річинські», відзначеного Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Події твору відбуваються на західноукраїнських землях в 30-х рр. Хроніка родини священика Річинського подається тут на широкому соціально-політичному тлі, яскраво зображено побут різних верств галицького суспільства, боротьбу його передових сил на чолі з комуністами за возз'єднання з Радянською Україною.
1 ... 234 235 236 237 238 239 240 241 242 ... 287
Перейти на страницу:

— Хіба, може, світ кінчається, бо, прошу я вас, хто є членами організації друкарів? Таж дев'яносто дев'ять процентів там поляків і жидів. Але оскільки я економіст, то хочу, прошу я вас, щоб ми з вами подивилися, як це практично виглядатиме. Облишимо, Броник, всякі там ідейки, а подивимося і на наші дебет і кредит. Хто наші клієнти, прошу я вас? Українська газета, українська книжка, дрібні роботи, українські товариства, які, прошу я вас, не отримують дотацій ні від староства, ані від міністерства освіти. Отже, більше платити за роботу, ніж вони платять, вони не зможуть, бо їх споживачі, у свою чергу, — це безробітний інтелігент, або робітник, або селянин. А коли я стану членом організації власників друкарень, а ви — членами профспілки, то я повинен вам насамперед зрівняти зарплату, тобто всім підвищити її майже на п'ятдесят процентів, а декому то і на сімдесят п'ять. І що воно вийде, прошу я вас? Звідки я візьму такі гроші? Я натисну на свого клієнта. А звідки візьме клієнт? Він натисне на свого клієнта, — а той де візьме? — бо його вже й так притиснула криза та безробіття. І він відмовиться від книжки і газети. А відмовиться клієнт — відмовлюся і я, і вийде таке, що мені доведеться закрити друкарню, а це потягне за собою загибель української культури і ваше безробіття. На папері, теоретично, ви матимете високу зарплату і семигодинний робочий день, а практично будете працювати по два, а то і по дню на тиждень, та й то буде добре. От тепер, прошу я вас, стала, думаю, зовсім ясною опіка і поміч ППС. Ось бачите, я вам довів — принаймні гадаю, що довів, — чого прагне польський уряд: знищити українське друковане слово, угробити нашу національну культуру, а вас, українців, зробити її гробокопателями. Я не думаю, що серед вас є такі, щоб їм підходила ця роль. От все, що я мав вам сказати…

Всі мовчали, але Бронко відчував на собі їх погляди і знав, що, власне, йому треба було виступити і задати тон. Логіка Філіпчукових висновків була сильна і, зрозуміло, могла впасти тільки під натиском ще сильнішої.

Бронко глянув на хлопців. Всі були під враженням слів хазяїна. Тут вже не грали ролі симпатії чи антипатії, адже для них давно було ясно, що польський уряд не зацікавлений у розквіті української культури.

— Я хочу почути, панове, і ваше слово. Я бачу, ви чогось чекаєте. Я, — він єхидно посміхнувся, — дозволю собі, прошу я вас, вгадати, що думає Завадка з приводу цього. Я скажу, Броник, а ти чесно признаєшся, якщо я вгадаю.

Всі розвеселилися.

— Добре, — погодився Бронко, вдаючи з себе веселого. Його голова весь час напружено працювала. Він знав, що як тепер не візьме моральної зверхності над Філіпчуком, то втратить всякий авторитет в очах товаришів.

— Ти думаєш, що ті справи треба розглядати, як то кажуть, насамперед з класових позицій, а не з національних лише… ну, словом, з класових позицій. Так? Признайся чесно, так ти думав?

— Так, — чесно признався Бронко. — Я так і думав, пане шеф.

— От бачите, як ми добре знаємо один одного. А це ще раз доводить, що ми таки свої, яких би ми там політичних поглядів не дотримувались. Ти гадаєш, що зі своїх класових позицій міркуєш правильно. А ти знаєш, що в історії народів бувають такі моменти, коли для повалення зовнішнього ворога всі класи на той час примирюються між собою і об'єднують свої сили для спільної боротьби? Я думаю, що ми з вами не пошиємося в дурні і станемо не на інтернаціональну платформу, а на свою, таки українську. І ніхто нам нічого не закине. Ви не вступите до профспілки, а я не вступлю в організацію власників друкарень. Я думаю, що і жандармами нас ніхто не змусить до цього. Я завжди говорив і говоритиму, що насамперед треба скинути з себе чужоземне ярмо, — це ж логічно, прошу я вас, добитись своєї держави насамперед, — а пізніше вже порадимося, який суспільний устрій буде найвідповідніший для нас. Насамперед треба, прошу я вас, хату збудувати, а пізніше вже там різні фіраночки розвішувати.

Бронко зробив іронічну гримасу: «Штудерний капкан придумав ти, «прошу я вас», тільки не на нашу ногу. Значить, будемо спільно будувати хату, а коли ви нас добре осідлаєте, отоді й будете «радитись» з нами, який суспільний лад підходив би нам… А чи не краще відразу будувати хату з соціалістичним ладом! Га, пане шеф?»

— Як панове думають? — вп'явся Філіпчук очима в Бронка.

— Хай старші висловляться. От Пєрожек хай скаже.

Бронко думав, що Пєрожек буде відмагатися. Але той кашлянув поштивно в кулак і почав:

— Я вважаю, перепрошую, — моя справа друкарська, — що пан шеф добре сказали: нам, українцям, треба триматися своєї платформи, української.

1 ... 234 235 236 237 238 239 240 241 242 ... 287
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)