Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
«То ти такий боягуз? — зазвучав у нього в голові голос Роланда. — Та нащо їм убивати такого легкодуха? Може, вони просто відішлють тебе на захід разом з невдахами, які забули лиця своїх батьків».
Це привело його до тями. Майже привело. Він глибоко вдихнув, втягуючи повітря доти, доки не заболіло на дні легенів. Потім лунко, зі свистом видихнув. І дав собі такого ляпаса, що аж у вухах задзвеніло.
— Ейк! — шокований побаченим, докірливо вигукнув Юк.
— Все нормально, — заспокоїв його Джейк. Подивившись на екрани, що показували кухню і казарму, він вирішив зупинитися на останній. На кухні не стояло нічого, за що чи під чим можна було сховатися. Можливо, там є шафка. Ану ж як нема? Тоді йому кінець.
— Юк, до мене. — 3 цими словами Джейк перетнув приміщення, яскраво освітлене білими лампами.
У казармі витали примарні пахощі стародавніх спецій: кориці й гвоздики. Десь у надрах Джейкової свідомості промайнула думка: а чи так само пахло в похованнях під єгипетськими пірамідами, коли туди вдерлися перші шукачі. З горішньої койки в кутку до нього шкірився скелет, неначе вітаючи. Подрімати хочеш, маленький волоцюго? Я тут уже віддавна дрімаю! Грудну клітку небіжчика заплели сріблястим павутинням павуки, і Джейк знову відсторонено подумав про те, скільки поколінь павучих малюків виросло в порожніх надрах цього кістяка. На іншій подушці лежала щелепа, і хлопчик здригнувся від огидного спогаду, що сплив у його пам'яті. Колись, у світі, де він помер, стрілець знайшов схожу кістку. І використав її.
Але його свідомість повністю зайняли два холодних питання й одне рішення, ще холодніше. Питання про те, скільки часу знадобиться Енді та Слайтмену, щоб сюди дістатися, і чи помітять вони його поні. Якби Слайтмен їхав на коні, дружня конячка уже давно привітала б товариша іржанням. Та, на щастя, чоловік був піший, як і того разу. Джейк і сам би прийшов пішки, якби знав, що до мети подорожі не більше милі на схід від ріки. Хоча, скрадаючись під покровом ночі з «Рокінг Б», він навіть достоту не знав, чи є в нього та мета.
А рішення полягало в тому, щоб убити обох чоловіків, бляшаного і живого, якщо його буде викрито. Звісно, якщо це вдасться. Можливо, завдання нелегке, але ті лупаті блакитні очі зі скла здавалися йому слабким місцем робота. Якщо його осліпити…
«Як на те Божа воля, вода буде, — сказав стрілець, який віднедавна оселився в нього в голові. Зараз твоє завдання — сховатися. Де?»
Не в ліжках. Їх надто добре було видно на екранах, а прикинутися скелетом Джейк ніяк не міг. Під одним з двоярусних ліжок у глибині? Ризиковано, але могло згодитися… хоча…
Джейк помітив ще одні двері. Одним стрибком здолав простір, що від них відділяв, і натиснув на дверну ручку. То була вбудована шафа, а в шафах добре ховатися. Було б добре, якби ця не була забита від підлоги до стелі запиленими електроприладами. Деякі з них повивалювалися в кімнату.
— Чорт! — пошепки лайнувся він, підняв те, що випало, запхав у вільне місце вгорі й зачинив двері. Що ж, доведеться під ліжками…
— ВІТАЄМО НА ШІСТНАДЦЯТОМУ ФОРПОСТІ СЕКТОРА ДУТИ, — прогримів записаний голос. Джейк здригнувся, а наступної миті побачив ще одні двері, ліворуч, трохи прочинені. Ризикнути сховатися там чи залізти під ліжка? Часу залишалося на котрийсь із цих варіантів, та аж ніяк не на обидва. — ЦЕ ФОРПОСТ СЕРЕДНЬОГО РІВНЯ ЗАХИСТУ.
Джейк прийняв рішення на користь дверей і рушив у той бік. І якраз вчасно, бо Слайтмен не дав запису дограти до кінця.
— Дев'яносто дев'ять, — пролунав його голос із гучномовців, і запис подякував.
То була ще одна шафа, порожня, за винятком двох чи трьох напівзотлілих сорочок в кутку і пончо, всуціль вкритого порохом, що висіло на гачку. Повітря було густим від пилу, і Юк, зайшовши, тричі поспіль тихо чхнув.
Джейк опустився на коліно і обійняв Юка за довгу шию.
— Більше ні звуку, якщо не хочеш, щоб нас обох убили, — наказав він. — Тихо, Юк.
— Ихо, Юк, — прошепотів пухнастик у відповідь і підморгнув. Джейк причинив за ними двері, залишивши два дюйми до одвірка, щоб виглядало так, як раніше. Принаймні він на це сподівався.