Тисячолітній Миколай

Положай підкотив до вагончика, вискочив з машини, оббіг вагончик раз і вдруге, ще в полоні своїх вічних хитрощів, ще ніби не вірячи, що хтось може всидіти в дерев’яній халабудці за такої осінньої холоднечі, але ніяке хитрування не може переважити точної інформації, а директор МТС з відомих тільки йому джерел знав достеменно, що тракторист Сміян заліг у цій хатці на курячих ніжках, не їсть і не п’є і взагалі обурливо порушує всі закони соціалістичного співжиття, найголовніше ж: перестав трудитися, злочинно нехтуючи вказівку вождя про те, що труд для кожного радянського громадянина— це джерело честі, доблесті й геройства. Всі ці патріотичні почуття роздирали дрібненьку душу товариша Положая і тоді, як він пробирався бригадними дорогами до того поля, де мав гуркотіти мій каліка „Універсал“, і тоді, як він зайвий раз переконався в надійності свого джерела інформації, і тоді, як кружеляв він для профілактики довкола польового механізаторського вагончика, а також тоді, коли товариш Положай, нарешті відважившись, штовхнув своїм директорським плечем податливі дверці механізаторського притулку, щоб виявити там того, хто ухиляється, засудити й затаврувати.

Все відбувалося за сценарієм, затвердженим уже й не на землі, а в небесах. Положай ускочив до вагончика, метнув-переметнув хитрим поглядом (бачити — не бачити), досить легко і просто виявив, що на вузенькому тапчанчику (якісь дві дошки, зовсім не той безмежно-широкий дощатий піл, що в Ольки на каменоломні) лежить тракторист Сміян, але не спить, як треба було сподіватися, а просто лежить, дивиться на дерев’яну стелю вагончика, про щось ніби думає, а може, мріє, головне ж — зовсім не зважає на появу свого безпосереднього начальника, директора МТС товариша Положая Давида Демидовича. Інший на місці Положая продемонстрував би всю солідність своєї посади: поважно б пройшов углиб вагончика, зсівся на лавку під віконечком, розставив ноги, відкашлявся і вчинив справжній допит трактористові, що так обурливо порушує трудову дисципліну. Однак Положай був не тільки директор МТС, а ще й хитрий український дядько, тому його дій ніхто не міг передбачити, навіть він сам. Ускочивши до вагончика, Положай одразу й вискочив звідти, тобто не зовсім вискочив, а так: одна нога там, друга тут, — він зачепився в дверях, став ні туди, ні сюди, сказати б, зайняв позицію відповідально-безвідповідальну, надав своєму личку якомога грізнішого виразу, гукнув: