Феномен Фенікса
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ФІТОСОЦІОЦЕНТР
- ISBN: 966-525-569-Х
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Феномен Фенікса». Краткое содержание книги:
У книзі також вміщено низку фантастичних повістей та оповідань, серед яких «Особлива місія мадам Крижанівської», «Подорож після смерті», «Інтерв’ю на Чорториї», «Ліліт — птиця нічної грішної любові» (вперше так детально розповідається про біблійну попередницю Єви, першу дружину Адама) та інші пригодницькі, містичні речі, гостросюжетні, із своєрідним поглядом письменника на різні загадкові явища, про таємниці людської душі і світу, що нас оточує.
З січня, коли було вчинено напад і по травень Віктор Ільїн, колишній офіцер міліції, який тихо божеволів доки й не збожеволів до того, що почав стріляти по урядовому кортежі біля Боровицьких воріт Кремля, перебував у слідчому ізоляторі. І хоч він вчинив збройний напад на найвищу в країні посадову особу, та ще і «вірного ленінця», видатного діяча Комуністичної партії, Радянської держави, міжнародного комуністичного і робітничого руху, Генерального секретаря ЦК КПРС, члена Політбюро ЦК, Голову Ради Оборони, двічі Героя Радянського Союзу, Героя Соціалістичної праці, Маршала Радянського Союзу (УРЕ, — т. 2) і т. д, і т. п., але так і невтямки чому слідчі органи швидко втратили інтерес до терориста, якому тільки випадок зашкодив прикінчити того видатного на порозі Кремля. Та й саме слідство — диво з див! — велось чи не абияк. В кінці травня зловмисника було відправлено до Казанської психлікарні. Звідтоді й на роки Москва про Віктора Ільїна, терориста-любителя, а загалом невдаху, здавалося, міцно забула. Як казав один з героїв безсмертної комедії Грибоєдова: подписано и с плеч долой!
А коли й самого об’єкта нападу не стане і в країні з’явиться новий генсек, — «творческий полицейский» Ю. Андропов, то й поготів. (Чи не тому й виникла чутка, що мовляв, це він, голова КДБ організував замах на Брежнєва, щоб самому зайняти його місце).
Згадали Ільїна вже після розпаду СРСР журналісти, жадібні до сенсацій. Та й свобода слова (і не тільки слова) прийшла, нечуване до того, явище в есересерії — пиши про що хочеш і про кого хочеш. Тоді ж в деяких московських газетах з’явилися про нападника матеріали. І, навіть, була зроблена спроба виліпити з нього героя — «борця з режимом», але пишуча братія швидко й вгамувалася — на героя він явно не витягував. Це навіть не замполіт Спірін, який на есересерівському підводному човні підняв повстання і вирушив до Ленінграду валити комуністичний режим, за що й був швидко розстріляній.
У 1988 році Віктора Ільїна, як такого, що не є небезпечним для суспільства, з Казанської психлікарні перевели до такого ж закладу в Ленінграді (але хтось же за нього поклопотався?), де режим був значно м’якішим і не нагадував тюремний. Кажуть, він шкодував, що своїм вчинком завдав шкоди безневинним людям — космонавтам Береговому, якому осколком поранило обличчя. Ніколаєву, якому куля зачепила спину, мотоциклісту, якого поранив і водія другої машини, якого поцілив, на жаль, смертельно… В цій частині свого замаху він шкодував. А ще він шкодував, що його замах на Брежнєва виявився невдалим і він так і не спромігся прикінчити лічно дорогого Леоніда Ілліча. За віщо? А хто його знає. Як кажуть, мотиви злочину так і залишилися невідомими. Може, й справді людина страждала психічним розладом і одного разу її спало на думку: а давай, мовляв, я вгепаю Брежнєва, га? Подивимося, що з цього вийде. Може й справді мені тоді веселіше стане жити?
Так чи не так (а чи як ще невмирущий Шельменко в таких випадках обережненько підкреслював: «… усе так, та тільки трішки будучи, не так»), проте на заваді здійснення маячної ідеї-фікс молодшому лейтенанту МВС Віктору Ільїну (достовірний факт) став тібетський кіт Лама. Всього лише кіт, але він і врятував тоді життя Леоніду Брежнєву. — Що було, то було.
Історія зафіксувала десятки достовірних випадків, як домашні тварини (хоча б ті ж коти чи собаки, — а гуси, кажуть, навіть Рим колись врятували), відчуваючи наближення біди спасали від неминучої загибелі своїх господарів, які нічого і не підозрювали. (Факт, але тварини на відміну від хомо сапієнса володіють якимось особливим чуттям невідомим людям). А то все були звичайні амурчики чи бровки, а пухнастий талісман Далай-лами не мав собі рівних.
Хочте вірте, хочте, як кажуть, перевірте. Хоча суть не тільки в Ламі, Лама всього лише привід поговорити про дещо.
Отож, розказавши вам цю історію, дорогий читачу, хочу насамкінець нагадати слова Олександра Пушкіна, якими він закінчує згадувану тут «Казку про золотого півника»:
В ЗОНІ ВІЧНИХ СНІГІВ
Це знаменитий йога, про якого ми оце хочемо вам розповісти, там жив — у зоні вічних снігів. З доброго дива, з власного хотіння, а не з чийогось злого повеління. Дуже шанований, як мені розказували. Відлюдник — уявляєте, відлюдник, себто той, хто добровільно зрікся людей, шанований. За церковною традицією таких самітників у нас називають пустельниками. Або ще — анахоретами — як величають релігійних подвижників, як і живуть у відлюдних місцях — пустелях, пущах, печерах…