Феномен Фенікса

вічних снігів, льоду та пречудового морозяки. Без вогню і лише зрідка щось там жуючи. Раз на два— три місяці він спускався з гори до ближнього села в долині — там йому давали трохи горіхів та сушених фруктів — ото й уся була його їжа.

Ворогу своєму такого життя не побажаєш, бо й ворог теж людина, а йога, там ще й жив. (Чи, мо’ й досі живе). Буцімто навіть з комфортом — у тому його значенні, як він сам його розумів, і не збирається він повертатися до людей і нині. Тобто спускатися зі свого льодовика у світ, де крім вічної зими, є ще й весна і літо краснеє… Не кажучи вже про все інше, що й робить людину людиною.

Ніякого одягу пустельник теж не мав, зокрема й теплого. Лише короткі штанці та якась легка накидка, що її він не завжди й на плечі накидав, а ходив до пояса голий — у зоні вічних снігів, такого ж льоду і взагалі, відмінної холодриги.

Буцімто йога той займається кріойогою. Цебто омолоджується. Ще й здорово.

За свідченням очевидців, яким можна вірити, бідолашний Гірі-Баба при віці в п’ятдесят має вигляд двадцятип’ятилітнього парубка! Не більше й не менше!

Кажуть, що в йогів є таке поняття, як «внутрішнє тепло». Оскільки ж людина — це згусток енергії, то Гірі-Баба підігріває себе своєю внутрішньою пічкою. Веде він, буцімто, правильний спосіб життя на льодовику (хоча — яке життя на льодовику, в отім холодищі, в студениці тій?!), тож йому й не потрібний теплий одяг. Бо він вмикає свій «туммо», регулятор власного тепла. (Деякі йоги, користуючись отим «туммо», на морозі сушать на собі мокрі простирадла чи білизну — прямо не йоги, а сушилки якісь!)

І ось вам уже відомий результат: чоловікові п’ятдесят, а має вигляд на двадцять п’ять! Та й житиме такий довго-довго. Правда, лише в зоні вічних снігів.

От що таке кріойога.

Спробуйте, шановні!

Хоча, чому б і справді не спробувати, адже кожному хочеться жити довго і мати якісно молодий вигляд. А раптом у сто років будеш як п’ятидесятилітній, га? Чи й узагалі хлопцем бігатимеш, жеребчиком молодим лунко іржатимеш? Тож якось і подумалось: а чи не попертися бува в ті Гімалаї. Та пожити на льодовику, у зоні вічної хвищі, га? Омолодження заради й довгого— довгого життя.

Подумалось, подумалось і… Далеко в ті Гімалаї пертися.

Та й потім…

Жити в зоні вічних снігів на льодовику без вогню відлюдником-анахоретом? Для чого? Аби у п’ятдесят мати вигляд на двадцять п’ять, а в сто — на п’ятдесят?

Взимку живеш очікуванням приходу весни. Тієї весни, що неодмінно нею закінчується будь-яка зима (навіть, житейська, адже вона, зима, буває не лише в природі). Очікуючи, повторяєш рядки поетів про весну, яка «чорну землю Сонну розбудила, Уквітчала її рястом, Барвінком укрила», ще й «защебече» у садочку соловій пісню любую весноньці молодій». А яка весна у зоні вічних снігів? І що з того, що в тій зоні завдяки кріойозі життя стає довшим, а ти молодієш та молодієш (у п’ятдесят маєш вигляд на двадцять п’ять), що з того?