Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
9. Урахування звичаїв ділового обороту при тлумаченні правочину можливе в тій же мірі, в якій при цьому можуть бути враховані акти цивільного законодавства.
10. Посилання в ч. 4 ст. 213 ЦК на текст типового договору є не зовсім коректним. Цивільний кодекс (ст. 630) визначає юридичне значення типових умов договорів. Юридичне значення типових та примірних договорів у цьому Кодексі не визначається. Тому питання про юридичну силу типових та примірних договорів слід вирішувати на підставі ч. 4 ст. 179 ГК [42], в якій законодавець вперше чітко визначив юридичне значення типових та примірних договорів. Але таке розуміння типових і примірних договорів не є обов'язковим для правочинів, на які не поширюється чинність Господарського кодексу.
11. У правочині, як і в нормативно-правових актах, можуть міститися загальні та спеціальні умови. При застосуванні правочину перевагу належить віддавати спеціальним умовам. Так, кредитним договором було передбачено, що позивач сплачує проценти у встановленому договором розмірі протягом строку його дії, та був установлений строк дії договору, що збігався з кінцевим строком повернення суми кредиту. Посилаючись на цей пункт договору, позичальник відмовлявся платити проценти за період прострочення повернення кредиту. Кредитор (банк) звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення процентів за весь період користування кредитом, в тому числі й після спливу встановленого договором строку повернення кредиту (період, за який позичальник відмовлявся платити проценти). У позовній заяві він зазначив, що при вирішенні спору належить керуватися не умовою про сплату процентів протягом дії договору, що є загальною, а спеціальним правилом, що включене до договору та зобов'язує позичальника сплачувати проценти в разі прострочення повернення кредитної суми за весь період прострочення, виходячи із суми, повернення якої прострочене, та встановленої договором процентної ставки. Суд погодився з позивачем про застосування спеціальної умови договору та задовольнив позов про стягнення процентів за весь період користування кредитними коштами.
12. За наявності суперечності між заголовком (назвою) договору або його преамбулою (за її наявності) та конкретними пунктами договору належить застосовувати останні. Так, сторони уклали договір оренди, але в тексті договору зазначалось, що річ передається за цим договором орендареві безоплатно. Орендодавець, що так визначався цим договором, став вимагати сплати орендної плати або визнання його недійсним. Але підстав для задоволення його вимог не було. Тому суд спочатку відмовив у задоволенні позову про стягнення орендної плати, підтвердивши тим самим безоплатний характер договору, а потім — і в позові про визнання договору недійсним як такого, що суперечить закону (цей позов обґрунтовувався тим, що договір оренди відповідно до законодавства не може бути безоплатним).
13. Якщо в примірнику договору, який подає до суду позивач, один або декілька пунктів мають зміст, що суперечить змісту примірника, який надав відповідач, договір належить визнати неукладеним (правочин — таким, що не вчинений). За умови, що договір частково або повністю виконано, його слід тлумачити з урахуванням дій, що вчинені на його виконання, звичаїв ділового обороту, кон'юнктури ринку.
14. Припис ч. 4 ст. 213 ЦК при тлумаченні правочину, якщо немає можливості встановити справжню волю особи (осіб), що вчинила правочин, брати до уваги мету правочину, зміст попередніх переговорів, усталену практику відносин, звичаї ділового обороту, подальшу поведінку сторін, текст типового договору, виявляє прагнення законодавця вкрай обмежити коло випадків, коли правочин має вважатись невчиненим, а договір має вважатись неукладеним. Належить звернути увагу, що в ч. 4 ст. 213 ЦК вживається термін «типовий договір», що враховує правотворчу практику. На відміну від цього, у ст. 630 ЦК ідеться про «типові умови договорів певного виду, оприлюднені в установленому порядку». Практики оприлюднення типових умов договорів в Україні поки що немає. При застосуванні ч. 4 ст. 213 ЦК слід ураховувати, що у сфері дії Господарського кодексу в типових договорах, що затверджуються Кабінетом Міністрів, а у випадках, передбачених законом, — іншим органом державної влади, формулюються імперативні норми, від яких відступати не можна (ч. 4 ст. 179 ГК). Тому умови типових договорів належить застосовувати незалежно від змісту договору. У сфері, де Господарський кодекс не діє, умови типових договорів також підлягають застосуванню як правові норми, але відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК вони мають диспозитивне значення.