Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

4. У той же час односторонній правочин, що породжує права та обов'язки інших осіб, може тлумачитись особою, яка його вчинила, лише в тій мірі, в якій це не зачіпає прав та обов'язків інших осіб, що виникли внаслідок учинення правочину. В інших випадках вплинути на зміст прав та обов'язків інших осіб, що виникли внаслідок одно стороннього правочину, можна тільки за наявності згоди цих осіб. А це означає, що особа, яка вчинила односторонній правочин, разом з особами, для яких виникли права та обов'язки внаслідок такого правочину, вчиняють новий (двосторонній) правочин.

5. Суд може винести рішення про тлумачення змісту правочину на вимогу однієї або обох сторін. Така вимога повинна оформлятись позовною заявою. Узагалі, вимогу про тлумачення правочину слід вважати різновидом вимоги про визнання права. Формулювання «на вимогу... обох сторін» (суд може винести рішення про тлумачення змісту правочину) не треба розуміти так, що обидві сторони можуть підписати одну заяву до суду. Лише одна сторона має звернутись з позовною заявою до іншої сторони. Інша сторона може звернутись до суду із зустрічним позовом. Як і інші позови про визнання права, позов про тлумачення правочину може бути заявлений без обмеження строком позовної давності.

6. Те, що словам і виразам, які вживаються в тексті правочину в різних його частинах, слід надавати однакового значення, не викликає будь-яких запитань. Але ж припис брати до уваги «загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів» є надто загальним.

Цьому припису та цивільному законодавству в цілому не буде суперечити таке його тлумачення: 1) оскільки правочини, як і цивільне законодавство, встановлюють цивільні права та обов'язки, терміни в правочинах належить тлумачити так, як вони розуміються в Цивільному кодексі та інших актах цивільного законодавства; 2) якщо правочин впливає на права та обов'язки його учасників, що мають іншу галузеву належність, термінам має надаватись у відповідній частині таке значення, яке надається їм нормативними актами відповідних галузей законодавства; 3) за наявності суперечності в розумінні термінів у різних галузях законодавства слід ураховувати, що є базові визначення термінів, що повинні використовуватись у різних галузях права, є специфічно галузеві визначення, а є й такі, що не можуть використовуватись за межами сфери дії нормативно-правового акта, в якому їх зміст визначено; 4) якщо законодавство не розкриває змісту відповідного терміна, він повинен тлумачитись так, як він розуміється у відповідній галузі науки; 5) за відсутності нормативно-правового та наукового визначення терміна, слід звернутись до тлумачного словника мови, якою викладено зміст (вчинено) правочин; 6) якщо запропонованими тут способами не вдається встановити значення терміна, що вживається в правочині, його слід тлумачити так, як він розуміється в повсякденному спілкуванні; 7) при тлумаченні правочину слід ураховувати нормативно-правову термінологію, що існувала на день учинення правочину. Наступна зміна нормативного визначення поняття, що вживається в правочині, не повинна братись до уваги при тлумаченні останнього.