Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00247-9
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання». Краткое содержание книги:
В сборник избранных произведений известного американского писателя (род. в 1920 г.) вошли фантастические повести “Марсианские хроники” и “451° по Фаренгейту”, автобиографическая повесть “Вино из одуванчиков” и сюжетно связанный с ней цикл рассказов
- Мої власні вірші такі вбогі... - збентежено промовила вона. - Отож я переписую її, щоб повчитися.
- Переписуєте кого? - ляпнув я.
- Дуже добра наука.
- Ой, справді? - Вона допитливо поглянула на Чарлі. - Ви не...
- Чи я не жартую? Ні, мем, які жарти з Емілі Діккінсон[55]!
- Емілі Діккінсон? - перепитав я.
- А в цьому багато чого й від вас, містере Діккенс, - зашарілася бібліотекарка.
- Я прочитала всі ваші книжки.
- Всі? - Він аж позадкував.
- Всі ті, - квапливо додала вона, - що їх надруковано досі.
- Він оце тільки-но закінчив ще одну, - знову встряв я. - Знаменита книга! “Повість про двоє міст”.
- А ви, мем? - приязно спитав Чарлі.
- Я? Та ні, я ще не послала жодного вірша й до місцевої газети.
- То неодмінно пошліть! - вигукнув він із щирим запалом і вірою. - Завтра ж. Ні, сьогодні!
- Але ж, - заперечила вона згаслим голосом, - я навіть не маю кому їх спершу прочитати.
- Як це не маєте? - спокійно мовив Чарлі. - Ось вам Піп, а ось - візьміть мою візитну картку - Ч. Діккенс, есквайр, - хто при нагоді й з вашого дозволу залюбки загляне сюди пересвідчитись, чи все гаразд у цій ідилічній книгозбірні.
Бібліотекарка взяла картку.
- Але ж не можна...
- Отакої! Треба! Те, що можу дати я, - тільки підсмажені скибки хліба до столу. А ваше слово має стати варенням і медом до цього хліба. Моє письмо - розмірене й невигадливе. Ваше - поривчасте, воно вирує життям, але віддає данину й принадній таїні смерті, про яку ви так часто згадуєте... Та годі. - Він показав рукою. - Онде там, у кінці того довгого проходу, я бачу світло... Його засвітила муза, вже готова водити вашим пером. Вона чекає на вас. Ушануйте її як слід. Бувайте.
- Бувайте? - перепитала вона. - Чи має це означати “бувайте з богом”?
- Певне що так, добродійко, певне що так.
А в наступну мить ми знов опинилися на осонні перед бібліотекою, і містер Діккенс мало не перечепився через свій саквояж, що його залишив за дверима.
Посеред лужка він раптом став як укопаний і сказав:
- Яке блакитне небо, хлопче!
- Так, сер.
- Яка зелена трава!
- Еге. - Аж тепер і я спинився й добре розглянувся довкола. - Ох ти ж... таки справді!
- А вітер... Ти чуєш, Піп, який духмяний вітер?
Ми обидва втягли носом повітря. Тоді Чарлі сказав:
- І в цьому світі є чудові хлопці, що мають багату уяву й відають таємниці врятування ближніх...
І поплескав мене по плечу. Я знічено похилив голову й не знав, що мені робити.
Виручив мене гудок паровоза.
- Ой, це ж наступний поїзд! Якраз під’їжджає!
Ми стояли й чекали.
Нарешті містер Діккенс сказав:
- А тепер уже від’їжджає... То ходімо додому, хлопче.
- Додому! - радісно вигукнув я і раптом спинився. - А як же... містер Вінескі?
- Ну, після всього, що було, я не боюся за тебе, Піп. Кожного дня надвечір, коли я чаюватиму й даватиму перепочинок голові, ти ходитимеш до перукарні і...
- Вимітатиму волосся!
- Молодець. І нічого страшного в тому немає. Невеличка дружня позика Англійського державного банку Національному банкові Грінтауна, штат Іллінойс. А тепер, Піп... де олівець?
Я шаснув рукою до однієї кишені і намацав гумку, шаснув до другої - і знайшов.
- Є олівець!
- А папір? - Є папір!
Ми простували поряд під зеленим шатром літніх дерев.
- А назва, Піп, буде...
Він підняв догори свій ціпок і почав виводити проти неба таємничі письмена. Я примружив очі й узявся вгадувати ту невидиму назву.
- Крам...
Він вивів ще дві літери.
- ...ни...
Ще дві.
- ...ця, - читав я. - Крамниця!
- Як тобі така назва, Піп? Я завагався.
- Та... якась вона... ну, наче незакінчена.
- Ач, який вередливий хреститель. Ось маєш!
І він поволі виписав проти сонця друге слово.
- Ста...ро...жит...но...стей. “Крамниця старожитностей”!
- Записуй роман, Піп!
- Слухаюсь, сер! - вигукнув я. - “Розділ перший”!..
Крізь голе гілля дерев наче снігом сипонуло.
- Що це? - запитав я сам себе і сам же й відповів: - Та нічого, просто минуло літо.
Усі ті дні й години відлетіли листками з календаря, промайнули, як у кіно, повіялися з вітром ген за пагорби. Настав кінець нашому з Чарлі писанню. Лишилося позаду чимало днів, проведених у бібліотеці. Відійшло в минуле чимало Еечорів з міс Емілі та читанням уголос. Приїздили й від’їздили поїзди. З’являвся, повнів і танув на небі місяць. Прибували нові поїзди, займалися нові життя, і раптом одного дня переді мною опинились отут міс Емілі, а отут Чарлі, обоє з усіма своїми пожитками, й тицьнули мені в руки якийсь паперовий мішечок.
55
Визначна американська поетеса XIX ст.