Твори в 4-х томах. Том 3

Він пішов до ванної кімнати, прихопивши з собою «Геральд трібюн» із статтею Реда Сміта та склянку вальполічелли. «От добре було б, якби Gian Maestro дістав великі fiaschi, — думав він. — У цьому вині завжди такий осад».

Він сидів з газетою в руках і міркував, що йому принесе сьогоднішній день.

Спершу задзвонить телефон. Правда, це буде не скоро, бо вона довго спатиме. Молоді рано не прокидаються, а гарні — й поготів. Дуже рано, у всякому разі, вона не подзвонить, та й крамниці відчиняються лише о дев'ятій, а то й пізніше.

«Хай йому біс, — подумав він. — А ці кляті камені й досі в мене! Як можна робити такі дурниці!

Ти ж знаєш як, — сказав він собі, проглядаючи оголошення на останній сторінці газети. — Ти досить їх наробив за своє життя. У неї це не дурість і не примха. Просто їй так хотілося. Добре, що хоч вона натрапила на мене. Оце і все, що в мені є доброго. Але, хай йому біс, я — це я. І хто його зна, на краще воно чи на гірше. А чи сподобалося б вам сидіти, з такими-о самоцвітами в кишені у солдатському нужнику, як я сидів мало не щоранку протягом усього свого триклятого життя?»

Він не звертався ні до кого, хіба що до всіх нащадків.

«Скільки ж разів ти примощувався вранці у когось під самим боком? Це було найнеприємніше. Та ще голитися на людях. А як відійти кудись, щоб трохи побути на самоті, чи подумати про щось, чи ні про що не думати, а там, гляди, вже розгляглося двоє піхотинців чи хропе якийсь чолов'яга.

В армії тобі пощастить побути на самоті не більше, ніж у борделі. Я ніколи не ходив до борделю, але, мабуть, там так само, як і в армії. Я зміг би навчитися командувати борделем, — подумав він.

Постійним відвідувачам я б надав рангу послів, а ті, кому бракує завзяття, могли б у мирний час командувати армійським корпусом або військовим округом. Не треба злоститися, голубе, — сказав він сам до себе. — Іще ж дуже рано, та й ти ще не скінчив свого діла.

А що б ти зробив з їхніми жінками? — спитав він себе. — Купив би їм нові капелюшки чи наказав би їх розстріляти? Хіба не однаково?»

Він подивився на себе в дзеркало, вставлене у напіввідчинені двері ванної кімнати: зображення було трохи зміщене, наче снаряд, що відхилився від мети. І не влучив: «Ех ти, з'їжджена стара шкапо, — сказав він собі.— А тепер поголися — нічого, подивишся трохи на свою пику. Та й підстригтися не завадило б. Тут, у місті, це не важко. Ти ж полковник піхоти Сполучених Штатів. Тобі не годиться розгулювати з довгими патлами, як Жанна д’Арк, або той красень кавалерист, генерал Джордж Армстронг Кастер. А добре, мабуть, бути таким красунчиком і мати віддану дружину й полову замість мозку. Певне, він зрозумів, що невдало вибрав професію, як їм прийшов кінець на тій висоті біля Літл-Біг-Горну, коли круг них у хмарі куряви гарцювали ворожі коні й толочили копитами польову шавлію, а від життя не лишилося вже нічого, крім знайомого, улюбленого запаху чорного пороху та солдатів, що стріляли у себе та один в одного, щоб не попастися у руки індіанкам.