Olya_#1
- Автор: Худенко Володимир
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Olya_#1». Краткое содержание книги:
Гострий сюжет, яскраві постаті героїв та їхні карколомні пригоди, калейдоскопічне тло створеного автором феєричного світу — то все лише засіб, щоб замислитись над сьогоднішнім буттям.
Пограла хвилин десять, і двері її кімнати розчинились, а за ними від здивування широко розплющились Олині очі — на порозі стояв її куратор містер Шульц, у довгому промоклому пальті, з-під якого визирав піжамний комбінезон, під рукою — звичний його прозорий старомодний планшет…
— Містер Шульц… — Оля скочила з ліжка, навіть не зберігши новий рекорд.
Куратор на те лиш мляво повів рукою і зачинив клавішею двері, підійшов до досі встановленого під вікном стола, поклав на нього планшет і обіперся обома руками — він виглядав чи то заспаним, чи то просто втомленим…
— Такого ґвалту ви наробили, міс Рушді… — вивів він розбито.
Ольга зробила до нього крок, пориваючись щось сказати, але чоловік припинив її таким самим млявим рухом і підняв планшет.
— Ну ось, — вчитався він у щось невидиме для Олі. — Süddeutsche Zeitung, вже на першій шпальті… Найбільший терористичний акт в Об’єднаній Європі з часів Лютневих заворушень. Ось, помилуйтесь…
Він простяг планшет до Олі, але тут же забрав назад.
— О, а Bild ось уже пише про введення військового стану на всій території Баварської конгломерації, вірите? Ну, це вони забрехались, як завжди… Ось оце мені подобається!.. — він ткнув пальцем у планшет. — Münchener Post прямо так і пише: «У центрі Мюнхена…» Ви чуєте? Ну ми зараз у центрі чи де? Я тут піввіку живу і не знав, що це центр… Чого мені не сказали, га?.. Так от, вони пишуть тут далі з посиланням на офіційний аккаунт поліції міста, що сума збитків та число жертв нині не піддається встановленню…
Він глянув запитально на Олю.
— Там не було жертв, — мовила вона.
— Я знаю.
- І збитків там, в принципі…
— Я знаю, — містер Шульц поклав планшет на стіл. — Наші бельгійські колеги нині відновлюють усі з’єднання. Два адмінокруги це як-не-як…
— Скільки?! — Оля вилупила очі.
Куратор неуважно глянув на неї і кивнув.
— Окі..? — боязко почала Оля.
— Окі і наші лягли повністю — включно з резервними. Увесь транспорт включно з підземкою, зв’язок там… Кілька поліцейських серверів грохнулись — оце найбільш паскудне, на щастя, щодо цього ще ніхто не в курсі, але то не надовго…
— Там були поліцейські сервери? — скептично зиркнула Оля.
— Вони тут скрізь є, міс Рушді, це вам не ваша периферія, мали б уже звикнути…
Він обперся об столик спиною.
— Мене цікавить рівно одне питання — проясніть мені… На біса ви вибрали такий екстраординарний спосіб?
Оля мовчки здвигнула плечима.
— Ви ж знаєте, чий це почерк…
— Ну… так повстанці зазвичай деактивують банківський захист… — почала вона.
— Так, так, — перебив містер Шульц, — але ще частіше за все повстанці так валять захист військових баз, аби розжитись новітньою зброєю та екіпіруванням — і вам це чудово відомо, з ким я балакаю?!.
Він презирливо всміхнувся.
— Сер, при всій повазі, мушу нагадати, що я відіслала ТРИ рапорти, один із яких — просто в екстрену службу…
— Я знаю, я їх переглядав.
— Що я мала робити ще?
— Чекати.
— Чого? Чергової відписки? Вони погрожували моїй сім’ї.
— Ваша сім’я, вашими стараннями, тепер громадяни ООН. Вони б нічого їм не зробили.
— Вони зламали особисті дріми фальшивими допусками Skytek!
— Жах який! — вдавано здригнувся куратор.
— Підробка допусків, погрози, харди, кіберспорт, використання стороннього софту, шантаж… продовжувати?
— Ні вам, ні вашим рідним нічого не загрожувало, і ви це знаєте.
- І що? Я порушила якийсь закон?
— Ні.
— Це був банальний самозахист.
— Так.
— Чи я мала чекати, поки…?
— Поки що? — чоловік лукаво заусміхався. — Невже ви серйозно думаєте, що після першого ж вашого рапорту корпорація і… — він наголосив, — я особисто не тримав вашу ситуацію на контролі день і ніч?
— Справді? — в Олиних очах також мигнула лукава іскорка.
— А інакше, по-вашому, як би так вийшло, що в розпал вашої авантюри ви спромоглись прорватись в особистий дрім Альхасана з досі діючими допусками Skytek? У час, коли спецназ уже штурмував ту забігайлівку…
Він усміхався лукаво, і Оля так само всміхнулась йому у відповідь.
— А якщо так, то чого ж ви мене не спинили? — пішла вона ва-банк.
Містер Шульц зиркнув кудись повз неї, і його усмішка на коротку хвилю змінилась із лукавої на якусь таку… теплу?
— Будемо вважати, що отой нещасний проект ви захистили на найвищий бал, — вивів він рівним голосом. — Завтра можете не приходити на заняття — я даю вам вихідний. Відпочиньте.