Olya_#1
- Автор: Худенко Володимир
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Olya_#1». Краткое содержание книги:
Гострий сюжет, яскраві постаті героїв та їхні карколомні пригоди, калейдоскопічне тло створеного автором феєричного світу — то все лише засіб, щоб замислитись над сьогоднішнім буттям.
Направду — це страшне перебільшення. Нікуди вони не ввірвались, технічно кажучи, Оля просто спромоглась відправити йому повідомлення.
Сам дрім був такий банальний, що хоч вий… Оля не все роздивилась, але в цілому це були палати якогось вигаданого літаючого замку в хмарах вигаданої планети з купою супутників і двома різнокольоровими сонцями. Там, в тих розцяцькованих нефункціональними вибриками палатах, старший Альхасан — високий світло-русий чоловік із кирпатою, хоч і симпатичною пикою і рельєфною мускулатурою, лизався з двома жіночками — теж вельми фігуристими, і одним парубком, теж вельми статним. Можна уявити його здивування, коли в цих палатах раптом із повітря матеріалізувались дві недостатньо чіткі фігури, в одній із яких вгадувалась його донечка з розквашеним носом і в чудернацькому скафандрі, а друга належала невідомій дівчині з каштановим волоссям, великими сірими очима та… ID-карткою службовця Skytek на ланцюжку на шиї.
Коханці застигли, а одна з жінок ще й прикрила руками груди.
— Містер Альхасан… — мовила та з карткою. — Вибачте, що перериваю, але раджу вам більше уваги приділяти вихованню вашої дочки… поки ще не пізно. Видати ж заміж ви її завше встигнете. На все добре!
І та з карткою зникла, а Мар’ям протрималась іще з хвильку і також розчинилась у повітрі, перед тим різко замерехтівши.
Затим Оля остаточно вийшла з дріму в кабінці локального підключення нічного клубу Red Hot. Вона зірвала маску і зиркнула перед собою — там так і стояв Жан із пістолетом, притиснутим до скроні. З очей, носа, рота і вух у нього текла відразлива зеленкувата слизь. Оля не знати нащо підняла погляд і побачила краплинки такої ж слизі, що звисали зі стелі підвалу.
— Ох матір твою… — видихнула вона і вивела перед очі таймер.
Ну так, провозилась із тим Альхасаном… Точно.
Контроль над атакою остаточно втрачено.
Вона глянула на монітор контрольної панелі і побачила, що поліцейський спецназ у захисних костюмах штурмує двері чорного ходу.
— Запізнилась, запізнилась! Чорт! ЧОРТ! ЧОРТ! — запричитала Оля і кинулась знімати вентиляційну маску з Мар’ям.
Та була також уся в відразливій слизі, але, ясна річ, — геть не закривавлена і ніс також не зламаний. Вона сонно закліпала та заозиралась. А тоді застогнала до Олі.
— Будь ласка, не треба! Будь ласочка, не вбивай… мене… Пробач мені, ну пробач, ну не вбивай, будь ласка…
— Та помовч ти, чорт би тебе… — байдуже кинула Оля, витираючи їй лице рукавом светра.
— Будь ласка…
І тут двері виламали.
Спецназ із активованим камуфляжем — самі розмиті прозорі силуети — увірвався до кабінки.
— Руки вгору! Руки вгору! Кидайте зброю!.. — волало звідусіль.
Оля підняла руки, і її на хвильку засліпило контрастним променем дезорієнтації.
— Ольга Рушді? — раптом пролунав трохи здивований, викривлений захисним шоломом голос. — Курсант Skytek? Це ви?
Світло погасло, і один із розмитих напівпрозорих силуетів просто перед нею набув реальних рис — поліцай в захисному обмундируванні, чимала наплічна гвинтівка з самонаведенням, червоні вогники очей на дисплейному шоломі… в руці полісмен тримав її ID-картку…
Так і тримаючи руки піднятими, Оля клацнула пальцями лівиці й правиці. Мар’ям захиталась і впала на підлогу, адміністратор клубу також — він при падінні випустив пістолет і той, два рази глухо цокнувши, закотився під контрольну панель. Інші спецназівці вимкнули камуфляж, і навкруг Олі заметушились із десяток кремезних фігур — один боєць поліз під контрольну панель по пістолет, а два інших підняли з підлоги адміністратора, ще один легким рухом скинув собі на плече непритомну Мар’ям…
— Доповідаю, доповідаю… — забубонів хтось, очевидно, по їхній поліцейській мережі, — … клуб наш, впускайте дезінфекторів…
Отой з її ID-карткою взяв Олю за передпліччя — досить тактовно, зважаючи на ситуацію.
— Ходімо, ідіть за мною, — сказав він неголосно.
Попереду понесли адміністратора та Мар’ям, Олю спецназівець повів слідом. Раз од разу ковзаючи по залитих слиззю ілюмінованих сходинках, вони вийшли в хол клубу — там скрізь валялись непритомні відвідувачі, а слизі було вже ледь не по щиколотку…
А що робилось на вулиці! Поліція, зіваки, репортерські дрони снували роями туди та сюди… Оля побачила, що Жана та Мар’ям понесли до поліцейських бусів, а її чогось спецназівець поволік в інший бік — до припаркованого під самим огородженням двомісного патрульного авіамобіля з увімкненими на всю силу різнобарвними маячками… Коло машини нетерпляче тупцював офіцер у парадній формі.