Olya_#1
- Автор: Худенко Володимир
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Olya_#1». Краткое содержание книги:
Гострий сюжет, яскраві постаті героїв та їхні карколомні пригоди, калейдоскопічне тло створеного автором феєричного світу — то все лише засіб, щоб замислитись над сьогоднішнім буттям.
— Blyad', та не на мене, дурень! — сердито скрикнула Оля. — Одтягни її подалі, а тоді шинкуй, еге?
Синій узявся за скафандр трупа і потяг його подалі. У цей час жовта зірвалась із місця і стрімко побігла в бік того зруйнованого хмарочоса.
Оля провела її поглядом і крикнула до синього крізь завірюху.
— Забий! Кинь її! Іди доганяй жовту!
Він дременув туди ж.
Тоді Оля знову клацнула пальцем — раз і ще раз.
На першому клацанні труп жовтої віддалік зник, немовби розчинившись у снігу. На другому — коло багаття виникла здоровенна прогнила колодка.
— Сідай, — приязно мовила Оля до Мар’ям і сама всілась на колодку.
Мар’ям остовпіло дивилась.
— Сідай! — уже зліше вивела Оля, і Мар’ям підкорилась.
Тоді Оля провела руками по повітрю перед багаттям, і на тому місці в повітрі зависло два напівпрозорих голографічних екрани.
— Дивись, — зацікавлено мовила Оля до Мар’ям, — прикольно, правда? Один показує, що бачить він, другий — що вона.
У Олі в руках нізвідки раптом виник герметичний пакетик зі смаженим арахісом.
— У тебе є якісь побажання? Ти хочеш, щоб тебе порішив хтось конкретний чи все одно? Хочеш арахіс?
Вона протягла до Мар’ям пакетик.
Та остовпіло дивилась.
— Не любиш? А я обожнюю!
Оля закинула пару горішків собі до рота.
— Не треба… — раптом протягла Мар’ям. — Не роби цього, чуєш. Не вбивай мене.
— Що? — Оля глузливо всміхнулась.
— Будь ласка, не вбивай мене! — благаюче протягла Мар’ям. — Я не хочу помирати, будь ласочка, не треба…
Оля врізала їй рукояттю «Глока» по носу. Та впала за колоду і закрила лице руками. Оля встала і націлила їй в голову пістолет. Мар’ям лежала на боці, так і закриваючись руками, з-під пальців текла кров — вона ридала, здригаючись усім тілом.
— А, нудьга! — кинула Оля і розвернулась до екранів.
Суперники збігли по напівзруйнованих сходах у просторе засніжене приміщення хмарочоса — жовта тікала, а синій за нею гнався. Тоді жовта спинилась і вистрілила в синього, але той спритно відбив стрілу центрифугою. Оля клацнула пальцем, і синій спіткнувся — жовта пустила стрілу йому в шию.
Синій лежав тепер мертвий чи напівживий на снігу, а жовта намагалася завести його центрифугу, щоб відділити голову, і в неї не дуже виходило.
— Та до біса! — кинула Оля і її голос загримів звідусіль, відбиваючись від низького свинцевого неба. — Чухрай сюди швидше — кінчиш цю курву, і давай уже забиратися, набридло!
Жовта кинула центрифугу і побігла з будівлі.
— Не треба-а… — простогнала Мар’ям, намагаючись встати — кров розмазалась по всьому лицю.
Раптом не знати звідки виник ржавий колючий дріт — він обвив їй руки і зв’язав, одвівши їх за спину. Мар’ям скрикнула від болю.
Оля схопила її за шкирку і поставила на коліна — та так і стояла, похиливши голову і ридаючи.
Жовта не забарилась — вона підбігла, хекаючи, до багаття і підняла на Олю улесливий погляд.
— На! — Оля кинула їй лазерний пістолет.
Та спіймала і вдячно всміхнулась.
— Вали вже її, і забираємось звідси.
Жовта стала над Мар’ям, розставивши ноги, і прицілилась.
Мар’ям лиш мовчки схлипувала.
Жовта натисла на гачок.
Нічого не відбулось.
Вона зиркнула здивовано на «Глок».
— Що, не працює? — співчутливо спитала Оля.
І підняла ліву руку — з таким самим пістолетом.
І пропалила жовтій макітру.
Затим вона присіла коло Мар’ям.
— Знаєш, тебе варто було грохнути. Всіх вас, — задумливо мовила вона. — Мабуть, я ще про це пожалкую. Але, по-перше — ти хворе шмаркате щеня. По-друге — ти ще нікого не вбила. По-третє — заради Макса. Пішли, зараз ми декого навідаємо…
Насправді Оля не була впевнена, що оцей останній штрих їй вдасться. Але з іншого боку — нічний клуб Red Hot з усіма його відвідувачами і ДВА сусідніх квартали з усіма його жителями нині являли собою величезний і достатньо потужний мережевий інструмент, населений уже десятками, сотнями мільярдів маленьких псевдо-Оль. До того ж у неї був ще один козир — генетичні параметри Мар’ям Альхасан! То ж теоретично можна було спробувати знайти містера Альсахана…
І, на диво, у неї вийшло! Довелось, правда, скористатися допусками Skytek — на щастя, чомусь корпорація їх досі не заблокувала. Член ради директорів якраз був у дрімі, а де ж йому ще бути? І Оля з Мар’ям увірвались у цей його дрім…